Ізабелла з Греєм поїхали на похорон в Італію.

Розділ шостий 

Розділ шостий 

І

І

Вважаю своїм обов’язком попередити читача, що він може залюбки пропустити цей розділ, не загубивши сюжетної нитки, яку мені ще треба дотягти до кінця. Адже цей розділ здебільшого — переказ розмови, яку я мав із Ларрі. А втім, я мушу додати, що, коли б не та розмова, то навряд чи я взагалі взявся б писати цю книжку.

II

II

Тієї осені, місяців через три після Елліотової смерті, я дорогою до Англії пробув тиждень у Парижі. Ізабелла з Греєм після своєї невеселої подорожі до Італії повернулися в Бретань, а нині знову жили в Елліотовому помешканні на вулиці Сен-Гійом. Ізабелла докладно розповіла мені про його духівницю. Він відписав церкві, яку збудував, певну суму грошей на панахиди за упокій його душі, і ще суму — на утримання самої церкви. Чималі гроші на добродійницькі заходи дістав єпископ у Ніцці. Мені дістався трохи двозначний спадок: його бібліотечка порнографічних книжок вісімнадцятого сторіччя і чудовий рисунок Фрагонара — сатир і німфа, заклопотані справою, яку звичайно провадять без свідків. Повісити такий рисунок на стіну — занадто непристойно, і не така моя вдача, щоб тішитися наодинці сороміцькими картинками. Його слуги дістали щедре забезпечення. Кожному з двох небожів він заповів по десять тисяч доларів, а вся решта дісталася Ізабеллі. Скільки було тієї решти, вона не сказала, та її задоволений тон і вигляд свідчили, що спадок вона одержала чималий.

Грей уже давно, відколи поздоровшав, поривався назад до Америки, до роботи, й Ізабелла, хоч як непогано жилося їй у Парижі, й собі перейнялася його нетерпінням. Він уже давно налагоджував зв’язки із давніми діловими знайомими, але найцікавіше із пропонованих йому місць він міг дістати лише за умови значного вступного внеску. Досі він не мав таких грошей, але тепер, після Елліотової смерті, Ізабелла легко могла вділити їх із свого капіталу, і Грей, з її згоди, розпочав переговори: якщо з’ясується, що перспективи й справді такі добрі, тоді треба їхати в Америку, аби ознайомитися з усім на місці. Але спочатку їм треба було владнати чимало справ. Треба було дійти розумної згоди із французькою скарбницею щодо податку на спадщину. Продати будинок в Антібі й розпорядитися паризькою квартирою. Влаштувати в готелі Друо продаж, з аукціону Елліотових меблів, його картин і рисунків. Усе це були дуже цінні речі, й варто було зачекати до весни, коли до Парижа з’їдуться найбільші колекціонери. Ізабелла була не від того, щоб перебути в Парижі ще одну зиму; її доньки вже щебетали французькою, мов рідною мовою, незгірш, і її тішила нагода ще на кілька місяців лишити їх у французькій школі. За три роки вони підросли, тепер це були цибаті, худорляві, жваві підлітки; материна врода ще не проступила в них, але вони були гарно виховані й ненаситно допитливі.