Таке писання від матері та дружини віддано було Якову, який був тоді із царем поза містом, його він узяв і прочитав, уразився й сказав подумки: "Коли мати моя і дружина моя відчужуються мене, як відвернувся від Христа, і не бажають мене бачити, що ж мені станеться у майбутньому віці, коли прийде Бог судити живих та мертвих і воздасть кожному за ділами його?" І знову старанно прочитав писання і заплакав вельми, і, ридаючи, каявся у гріху своєму. Відтак сказав подумки: "Знаю, що вчиню, аби до кінця не загинула душа моя. Пробуду біля милосердя Божого але стільки невідступно, доки відчинить мені. Знаю-бо, що відчинить, бо є добровладнаний та милостивий і не бажає смерті грішного, але з веселощами прийме того, що кається". Так він плакав і до себе говорив, деякі ж із нечестивих, це побачивши, спізнали, що християнин він є, і пішли звістити цареві. Цар-бо прикликав його до себе та й каже: "Повідж нам істину, чи ти назарянин?" Відповів Яків: "Так, назарянин я є". І рече цар: "Отож волхв ти?" Відповів Яків: "Ні, не волхв, але християнин". Цар же мовить: "Окаянний та невдячний, чи не прийняв ти дарів і честі від мене і від мого батька?" Відповідає Яків: "Де тепер батько твій? Тліє у гробі із мертвим тілом, а душа його в пекло кинута". Розгнівався цар вельми, почувши це, та й каже йому: "Чи ж таку подяку воздаєш любові моїй, якою насолоджувався дотепер, і мені супротивиш, про батька мого лихословиш. Знай-бо, що смерті заслужив ти, одначе не мечем тебе погублю, нехай не так помреш, а численними муками тебе довго мучитиму й віддам тебе гіркій смерті". Святий же Яків відповів: "Що хвалишся вчинити, о царю, чини швидко; знай же, що не застрашать мене твої слова, котрі є подібні до вітру, що на камінь віє, і погроза твоя не жахне мене: не боюся-бо смерті, знаючи, що смерть тимчасова не є смерть, але сон; та ж бо зі сну встануть усі люди від гробів у страшне пришестя мого Христа". Мовить цар: "Нехай не зваблюють тебе назаряни, називаючи смерть сном, й не учать її не боятися, а її й царі бояться". Відповів святий: "Праведним смерть за спокій буде, а вам, невірним та грішним, початком вічної муки". Тоді цар, закликавши радників та друзів своїх, радився з ними, якими муками погубити Якова. А по тому видав на святого такого присуда: на пострашення й інших невірних персів, від яких Яків відлучився вірою, кожен вуд його на покару буде відрізано.

Тоді взяли мучителі за царевим повелінням і повели святого на місце мучення, щоб роздробити його на частки. Ішли ж бо слідом за ним численні знайомі із сановитих, і з воїнів, і люди з міста без числа, бажаючи бачити страждання й кончину його. Він-бо, прийшовши на визначене місце, вмолив мучителеві дати час йому для молитви. І звів очі свої на небо, молячись і кажучи: "Господи, Боже мій! Почуй мене, раба Свого, і, побачивши із висоти Своєї святої, подай мені силу й мужність у час оцей, щоб перетерпів болі оці. І воздам кров'ю своєю за прогріх мій, що відкинувся Тебе, Творця і Владики мого, сповідую ім'я Твоє святе, і кладу душу свою за Тебе. Ти ж, Господи, пошли мені поміч у терпінні, щоб побачили вороги Твої й посоромилися, що Ти, Господи, допоміг мені й утішив Ти мене".