В австралійця розширились очі.
— Ти що, збожеволів? Це опора для телескопічної антени вартістю двісті тисяч доларів. Це тобі не драбина!
— Тобі потрібний рейтинг? Я маю інформацію, яка тобі все компенсує сторицею. — Ленґдон був у відчаї.
— Інформацію, що коштує двісті тисяч доларів?
Ленґдон сказав йому, що саме готовий розповісти в обмін на послугу.
Через дев’яносто секунд Роберт Ленґдон хитався на вітрі за п’ятдесят футів від землі, тримаючись за вершечок опори для супутникової антени. Він ухопився рукою за край першого муру, підтягнувся і переліз на нижній бастіон замку.
— Тепер кажи, що обіцяв! — крикнув знизу австралієць. — Де він?
Ленґдон почувався винним за розголошення цієї інформації, але домовленість є домовленість. До того ж убивця, мабуть, так чи інакше, поінформує пресу.
— П’яца Навона, — крикнув Ленґдон. — Він у фонтані.
Австралієць склав антену і помчав за найбільшою сенсацією свого репортерського життя.
У кам’яній кімнаті високо над містом убивця стягнув з ніг мокрі черевики і перебинтував поранений палець. Нога боліла, але не настільки, щоб зіпсувати йому задоволення.
Він повернувся до свого трофея.
Вона лежала на спині на простій канапі в кутку кімнати. Руки її були зв’язані за спиною, рот заклеєний скотчем. Убивця рушив до неї. Вона вже прийшла до тями. Це йому сподобалось. Дивно, але в її очах він побачив не страх, а полум’яну ненависть.
107
107
Роберт Ленґдон побіг по зовнішньому муру замку, радий, що той підсвічують прожектори. Внутрішній двір унизу нагадував музей старовинної зброї — катапульти, купи мармурових гарматних ядер і цілий арсенал інших страхітливих знарядь убивства. Удень замок був відчинений для туристів, тож двір частково повернули до первинного стану.
Ленґдон подивився на центральну будівлю фортеці. Кругла цитадель здіймалася до неба на сто сім футів. На даху в самому центрі на постаменті стояв бронзовий янгол. На балкон і досі падало зсередини слабке світло. Ленґдон хотів крикнути, однак передумав. Треба було знайти вхід до замку.
Подивився на годинник.