Діана відкрила фотографію через графічний редактор MS Paint, активувала інструмент «Олівець», на панелі кольорів вибрала червоний колір, обвела голову чоловіка без оранжевого жилета і зберегла зображення під іменем Unidentified_Person.JPG. Потому перемкнулась на вікно з відкритим акаунтом на ukr.net (вона мала робочу скриньку, на якій за чотири роки зібралося 1 200 листів зі спамом, але остерігалась переписуватися з Марселем через сервер АНТК).

Натиснувши «Написати листа», Діана прикріпила до послання відредагований знімок Unidentified_Person.JPG, у рядку «Кому» ввела адресу Марселя m.lacroix@bea.aero, а в полі «Тема» написала речення: QUI EST CET HOMME?[88] Після цього клацнула по кнопці «Надіслати», на що ukr.net викинув стандартне повідомлення: «Надіслати лист без тексту?»

Водячи мишею по екрану, міркуючи, що б таке дописати, Діана скасувала відправлення і надрукувала в тілі листа одне коротке речення:

Покажи фото Пеллеріну.

Дякую,

/D

Після чого надіслала листа.

Двері кабінету без стуку розчинилися, на порозі з’явилась молода, модно вдягнута жінка.

— Діана? — запитала вона, по черзі обдивившись дівчат, що сиділи в кімнаті. — Діана Столяр? — у їхній конурі навіть внутрішнього телефону не було.

— Це я, — озвалась Діана.

— Будь ласка, зайдіть до Григорія Макаровича.

— Зараз буду.

Двері зачинилися.

Білявки зацікавлено, із затаєною заздрістю зиркали на Діану. Хлопчина-ботан на мить відірвався від комп’ютера, та через секунду вткнувся носом назад в екран.

Поволі, не кваплячись, Діана підіймалась до кабінету першого віце-президента. Вона намагалась придумати, чим пояснювати неготовність звіту.

Опинившись на потрібному поверсі, жінка ще більше сповільнила кроки. Під грудьми запекло, серце обважніло в передчутті неприємної розмови. «Можливо, сказати йому просто зараз, що я звільняюсь?» Вона схилила в задумі голову і, наче на ешафот, поплелась до кабінету Авер’янова, нічого не бачачи, не помічаючи людей, що йшли назустріч.