Абонент не відповів. Спохмурнівши, Григорій набрав ще раз, і зрештою довгі гудки урвались, а ввічливий чоловічий голос проказав:

— Алло.

Голос цілковито не в’язався з уявленням Авер’янова про те, як розмовляють наймані вбивці, через що він трохи розгубився.

— Е, добрий день!

Ані слова у відповідь, тільки сухе й ледве чутне потріскування в динаміку.

— Я телефоную від… — Григорій затнувся, згадавши, що Ельдар Гараган наказував не називати його імені під час розмови. — Мені дали ваш номер… мені дав ваш номер один… хм, друг.

Співрозмовник витримав півхвилинну паузу, а тоді незмінно делікатним тоном мовив:

— Я вас слухаю.

Авер’янов облизав губи. Зіниці перестали хаотично метатись по кабінету, але долоні всіяв холодний піт — чоловік не знав, як продовжувати розмову.

— Мені потрібна допомога… Тобто в мене є справа… є робота для вас.

І знову пауза.

— Це ваш номер телефону? — несподівано запитав голос.

— Не зрозумів.

— Я можу зателефонувати вам на цей номер?

— Так, звісно, — нічого не розуміючи, сказав Авер’янов.

— Тоді я перетелефоную, — й у мобілці залунали короткі гудки.

«Чорт!» — Григорій прибрав мобілку від вуха і сконфужено подивився на неї.

Хвилин за п’ять «Nokia» завібрувала. Деренчання відлунювалось від стола, через що телефон видавав просто-таки громоподібні звуки. На невеликому чорно-білому екрані висвітилось «Невідомий номер». Авер’янов схопив мобілку і поспіхом, наче боявся, що співрозмовник передумає, припечатав до вуха.

— Ви мали набрати мене в суботу ввечері, — привітні нотки цілковито вивітрились із голосу незнайомця, який тепер звучав по-ворожому й нахраписто.

— Я не зміг, — сказав Авер’янов. — Обставини змінились, і я…