Двері кабінету відчинилися, зсередини вийшов чоловік у темно-коричневому костюмі, відступив на крок і, окинувши Діану поглядом, привітався:

— Здрастуй.

Діана стрепенулась, блимнула невидющими очима. Коли вона проказала у відповідь:

— Доброго дня! — чоловік уже проминув її і, розмахуючи під час ходьби руками, пішов далі коридором.

Вона не здивувалась; чимало людей у концерні добре знали Родіона Столяра, а отже, могли пам’ятати його дочку. Притримавши двері руками, Діана машинально озирнулась і… клацнула зубами так сильно, що ледь не прикусила язика. Чоловік, який віддалявся від неї коридором, мав рідке рудувате волосся, по-боксерськи низьку і грубу шию, а також непримітні, майже невидимі вуха. Діанину млявість наче вітром здуло. Заходячи до кабінету Авер’янова, вона відчувала, як стугонить, калатаючи об ребра, її серце.

Григорій Авер’янов сухо привітав Діану і запросив сісти. Присівши на краєчок крісла, вона наважилась запитати:

— З вашого кабінету щойно вийшов чоловік. Хто це?

Очі Авер’янова смикнулись і потемніли, вп’явшись у Діанине лице. Вона не відвела погляду, з подивом зауваживши, як у мутних очах першого віце-президента промайнуло щось дуже подібне на страх. За мить Авер’янов опанував себе і відказав:

— Дем’ян Леонідович Шафін, віце-президент з фінансів та економіки. А що?

Діана згадала. Вона не знала Дем’яна Шафіна особисто, кілька разів вони зустрічалися в офісі, ще коли її батько був живим, але по роботі ніколи не перетиналися. Зате вона багато чула про Шафіна — і від татка, і від інших працівників АНТК.

— Він привітався зі мною, а я, здається, його не впізнала.

— Ми говорили про катастрофу, — Авер’янов розглядав Діану, наче на допиті, — і згадували про тебе. Він знав Родіона Столяра. Немає нічого дивного, що він побачив і пригадав тебе.

— Зрозуміло, — Діана нарешті опустила очі, щоправда, не тому, що не витримала прискіпливого погляду росіянина. Вона забула про звіт, догану і можливу прочуханку. Вона думала тільки про те, що, повернувшись за комп’ютер, перетрусить офіційний сайт концерну «Аронов» і витягне з нього всі фотографії Дем’яна Шафіна, які тільки вдасться знайти.

А тоді вона подумала, що в неї, мабуть, параноя. Ну, для чого Дем’яну Шафіну летіти до Парижа і блукати летовищем, де розбився «ААРОН 44»?

Почекавши, щоб переконатись, що більше запитань не буде, Григорій поцікавився:

— Як просувається підготовка звіту?

— Ще не готовий. Працюю, — Діана відповідала коротко. Її думки витали далеко від пафосного, надміру фешенебельного кабінету.

— У тебе проблеми з дітьми? — несподівано запитав Авер’янов.