За півгодини старий авіатор відчинив перед захеканою і розхристаною похресницею двері своєї квартири у висотному цегляному будинку неподалік станції метро «Кловська».

Олексій Рудик, відчутно постарілий від часу смерті Родіона Столяра, радо зустрів Діану. Він почав розпитувати про Гену, чи не помирились вони, потім поцікавився хлопчаками і, зрештою, запропонував похресниці повечеряти, від чого вона відмовилась і відразу перейшла до справи. Діана повідомила, що потребує консультації щодо катастрофи «ААРОНа 44» у Франції. Її усунуто, тому вона не хотіла обговорювати подробиці телефоном. Олексій Рудик, посерйознішавши, кивнув. Попри те, що давно вийшов на пенсію, чоловік залишався в курсі найважливіших подій, що відбувались у концерні.

Діана виклала перед хрещеним батьком три аркуші формату А4. На перших двох вона роздрукувала намальовані в AutoCAD’і схеми, на третьому — стенограму розмови пілотів рейсу 1419. Після чого поступово, крок за кроком розгортаючи перед батьковим товаришем хід своїх роздумів, розповіла про неув’язки між швидкістю та висотою лайнера.

Олексій Рудик, короткозоро примружившись, довго дивився на Діанині діаграми, зрештою, погодився з усім.

— Щось у цьому є… — похмуро відзначив він. — А чому тебе відсторонили?

— Як таке може бути? — Діана вдала, що не почула запитання хрещеного.

— Ніяк, — знизав плечима Олексій, утретє пробігаючи очима стенограму.

— Ну, як так?.. У чомусь же має бути причина!

Старий чоловік потер пальцями лоба й узявся розказувати:

— Я знаю… знав Радислава дев’ять років. Прекрасний льотчик! Пілот від Бога. Він не міг садовити машину у сніговий буран на вогку смугу довжиною менше за три кілометри зі швидкістю 300 км/год. Та що я мелю! Навіть якби смуга простягалась на чотири кілометри і була сухою, наче земля в пустелі, Ротко ніколи не йшов би на посадку з таким перевищенням швидкості. Те саме стосується другого припущення — висоти. Радислав тисячі разів садовив літаки всіх форм і розмірів, йому не треба дивитись на альтиметр, щоб розуміти, що летить зависоко, приземлиться задалеко і, відповідно, розіб’ється, не встигнувши зупинити літак до кінця смуги, — покректавши, потерши долонею зморщене підборіддя, Олексій додав: — Не міг… просто не міг.

— Але ж запис…

— Дивись сюди, Діано, — Олексій Рудик нахилився до схеми. — У чотири хвилини й чотирнадцять секунд командир дає команду вивести турбіни на повну потужність — злітний режим. Припустимо (на якусь мить уяви себе на місці пілота), що Радислав заходить на посадку зі швидкістю 300 км/год. І раптом він бачить снігоочисник, — хрещений скинув голову. — На дідька йому витискати повний газ, коли він і так мчить із захмарною, як для такої малої висоти, швидкістю?! За швидкості 300 км/год достатньо легенько потягнути штурвал на себе, і «44-й» рвоне в небеса так стрімко, що пасажирів розплескає по сидіннях, наче холодець.