— Ти вже чув про Радислава Ротка? — безбарвним, абсолютно позбавленим емоцій голосом поцікавився Шафін.

Поставивши бокасту пляшку в шафу, Авер’янов прискіпливо подивився на Дем’яна. Він коротко вдихнув, на мікроскопічну мить його одутле обличчя спотворив вираз гніву, очі потемніли, та через секунду все минуло.

— Звісно, — Григорій вагався, розриваючись між бажанням розвалитись на дивані та зайняти своє крісло за робочим столом, звідки міг би краще бачити Дем’яна. Зрештою, диван переміг: перший віце-президент опустився і, задоволено чмихнувши, відкинувся на м’яку спинку. — Бачиш, як усе гарно складається.

Шафін не дивився на росіянина і не торкався поданого віскі.

— Ти до цього причетний?

Авер’янов покрутив келих у руках, насолоджуючись відблисками світла в золотистому напої, з прискіпливістю професіонала й досвідченого поціновувача роздивляючись маслянисту плівку, що лишалась на внутрішній поверхні скла. Він відпив віскі і сказав:

— Якщо ти думаєш, що я змотався до Парижа і притискав подушкою голову пілота, поки бідолаха не задихнувся, то помиляєшся, — Григорій реготнув, і Дем’ян несподівано збагнув, що келих, який росіянин любовно стискає в руці, далеко не перший за сьогоднішній вечір. Авер’янов устиг добряче набратися.

Дем’ян Шафін відірвав погляд від столу і нарешті відважився глянути на Авер’янова. У його бурштинових із синьо-сірою облямівкою очах спалахнула надія. Шафін був закінченим аферистом, кількість людей, яких він «кинув» на гроші протягом останніх двадцяти років, обраховувалась десятками, але до цього часу на його руках не було крові. Дем’ян провертав страшні речі, проте ще ні разу в житті не вдавався до вбивства і дуже хотів би, щоб його руки і надалі залишались незаплямованими кров’ю.

— Але я буду не проти, — криво й виклично посміхаючись, казав далі Авер’янов, — якщо протягом цього тижня ти «пожертвуєш» на нашу спільну справу дев’ятнадцять тисяч сімсот американських доларів. Це рівно половина. Якщо казати точно, то половина складає 19 734 долари, але тридцять чотири бакси я тобі дарую.

Погляд Шафіна зів’яв. Нижня губа зрадливо смикнулася. Він мовчав, розуміючи, що сперечатися, намагатись доводити, що вони зайшли задалеко, марно. «Сорок тисяч доларів за життя людини, — загальмовано подумав він. — Це багато? Чи мало?»

— Я не платитиму тобі нічого, — тихо промовив Шафін.

— Що? — Григорій Авер’янов продовжував щиритися, думаючи, що неправильно почув останню фразу Дем’яна.

— Я не платитиму тобі ні копійки, — повторив Дем’ян. Рука, що лежала на поверхні стола, стиснулася в кулак. — Гришо, зараз я дещо тобі розповім і дуже прошу утриматись від непродуманих коментарів.