Зазирнувши до перших двох кімнат, Діана зауважила, що там нічого немає. Ніяких меблів, килимів, фотографій чи картин на стінах. Лише в першій — найближчій до входу у квартиру — стояли, згромаджені одна на другу, півтора десятка картонних коробок різного розміру. Тільки тоді, здогадавшись, вона задерла голову і зрозуміла, чому Марина не вмикає світло: світильника в коридорі не було — на його місці стирчав жгут різнокольорових дротів.
— Ви переїжджаєте? — лякаючись відлуння, що розліталося у квартирі-пустці, поцікавилась Діана.
— Га? — Марина не відразу зрозуміла запитання, а тоді, не озираючись, ледь мотнула головою. — Ні. Ми
«От дурепа! — вдруге вилаяла себе Діана. — Увімкни нарешті мізки! Прокинься! Звісно, Радислав хотів перевезти їх до Франції…» Навряд чи розмова складеться, якщо вона кожною фразою нагадуватиме вдові про загиблого чоловіка.
Жінки спинились навпроти входу до другої кімнати. Точніше першою спинилась Діана, а Марина затрималась на крок далі і стала впівоберта, невдоволено зиркаючи на гостю. Діана проігнорувала недвозначний погляд господині, вп’явшись очима в картину перед нею. Кімната, як і попередня, була пустою, якщо не зважати на причеплений до стіни велетенський плазмовий телевізор «LG», DVD-програвач, приєднаний дротами до телевізора, й увімкнену в розетку настільну лампу, котра стояла на підлозі в дальньому куті та насичувала простір кволим розсіяним світлом. На подушці навпроти «плазми», підібгавши під себе ноги і прикипівши поглядом до телевізора, сиділа дванадцятирічна дівчинка.
Проте вразила Діану не дівчинка і не мертвотна блідість, що залила юне личко, а те, на що це личко дивилося. На екрані мелькали кадри з фільму «Спуск», чи не найбридкішого фільму жахів з усіх, що Діані довелося бачити. Хорори Діана не любила — більшість таких фільмів вона не сприймала, і лише поодинокі її лякали (останні не любила найдужче), — зате хорори обожнював Гена, смакуючи ними як мінімум раз чи два на тиждень. До народження Артема Геннадію зрідка вдавалось затягти Діану до кінотеатру на «жахливчик»; останнім, на що вони пішли разом, була перша частина «Сайлент Хіллу», проте після появи первістка Діана назавжди викреслила фільми жаху зі свого життя і заборонила чоловіку дивитись їх удома. Вражена беззмістовністю й кричущою алогічністю більшості хорор-фільмів, Діана ніколи не запам’ятовувала їхніх назв. Утім, один «жахливчик» усе ж відкарбувався в пам’яті. «Спуск». Цей фільм вони з чоловіком дивилися вдома, обом було страшно, а Діана ще на середині стрічки збагнула, що не витримає до кінця, однак Гена наполіг на тому, щоб додивитися. «Спуск» не просто налякав її. Від того, що чинилося в другій половині кінострічки, Діану почало нудити. У буквальному сенсі. Вона не досиділа до завершення і за десять хвилин до фінальних титрів утекла на кухню, розуміючи, що інакше почне блювати просто в ліжку.