Ти нап’єшся, люба моя дитино.

— Нап’юся? — у неї досі нічого не вилітало з рота, крім здушеного хрипіння. — Ковток води мені, звичайно, допоміг би. Мені так болить.

На ці слова відповіді не було, і, мабуть, вона й не потребувала її. Вона нарешті доповзла до речей, розкиданих навколо перекинутої кедрової скриньки. Потяглася до жовтого квадратика, взяла його з червоного меню й міцно затиснула в долоні. Вона лежала на тому боці, де в неї не боліло, й дивилася на нього пильним поглядом. Тонкі лінії плетінь і мережив, витончені колечка. Добра матінка сплела десятки шалей із таких квадратиків, шалей рожевих і сірих, шалей синіх і шалей золотавого кольору, шалей зелених і шалей палено-помаранчевого кольору. Плетіння таких шалей було фахом доброї матінки, й вони, можна сказати, випливали з-під її рук, одна за одною, коли вона сиділа вночі й слухала базікання, яке лунало з телеекрана. Лізі тепер пригадала, що коли вона була дитиною, то такі плетені шалі, здається, називалися «африканками». Усі їхні кузини (Енґлтони, Дарбі, Відженси та Вошберни, як і Дебушери, а цих останніх було безліч) одержували африканки в посаг, коли одружувалися; кожна з дівчат-Дебушерів одержувала їх щонайменше три. І з кожною такою африканкою давали один зайвий квадратик тих самих кольорів і того самого візерунку. Добра матінка називала ці зайві квадратики «оздобами». Вони призначалися для того, щоб прикрашати ними столи або оправляти їх у рамку й вішати на стіну. Оскільки жовта африканка була весільним подарунком доброї матінки Лізі та Скотові й оскільки Скот завжди и любив, Лізі вирішила зберегти супровідну «оздобу» в кедровій скриньці. І ось тепер вона лежала, стікаючи кров’ю на килимі, тримаючи в руках цей квадратик, і відмовилася від намагань забути. Вона подумала: «Бул! Кінець!» — і заплакала. Вона зрозуміла, що неспроможна зараз думати зв’язно, але, можливо, це й добре; вона впорядкує свої думки пізніше, якщо в цьому буде потреба.

І, звичайно, якщо буде пізніше.

Психодіоти й придурки. І Лендони, і Ландреуси перед ними неодмінно мали бути або першими, або другими. І це завжди виходило на поверхню.

Отже, не було нічого дивного в тому, що Скот одразу зрозумів, хто така Аменда — він знав про самокалічення різанням із перших рук. Скільки разів він сам себе різав? Вона не знала. Його шрами не можна було прочитати, як шрами Аменди, тому що… ну, гаразд, зупинімося на цьому «тому що». Принаймні той випадок самокалічення, про який вона знала напевне — в ніч оранжереї, — був надто театральним. І він засвоїв науку калічення свого тіла від батька, який обертав свого ножа на хлопців лише тоді, коли його власного тіла було мало для того, щоб випустити із себе психодіота.