— Місус, мені страшенно шкода, що я мушу зробити це, але принаймні я не чіпатиму вашу пуцьку, — сказав він, і вона встигла відзначити дві речі, перш ніж він викинув перед собою ліву руку й роздер їй блузку, а потім схопив за передню частину ліфчика й оголив її маленькі груди. Перша з них — це те, що йому не було анітрохи шкода. І друга — вона побачила, що предмет, який він тримав у правій руці, походив із її власної шухляди з кухонним начинням. Скот називав його
X Лізі й аргументи проти божевілля (Добрий брат)
X
Лізі й аргументи проти божевілля
(Добрий брат)
1
1
Лізі знову й знову згадувала цей рядок, повзучи від меморіального закутня, а потім повільно перетинаючи довгий і завалений усілякою всячиною офіс свого чоловіка і залишаючи за собою огидний слід: плями крові з її носа, рота та понівечених грудей.
«Кров ніколи не випарується з цього килима», — думала вона, й наче у відповідь на цю думку знову звучав у її голові той самий рядок:
Уся ця історія була позначена божевіллям, це правда, але єдиний звук, який вона могла тепер пригадати, не був ані шелестінням, ані мурчанням, ані шарудінням; то був звук її зойків, коли Джим Дулей приставив її консервний ніж до її лівої груді, наче механічну п’явку. Вона зойкнула, а потім зомліла, а потім він ляпасами повернув її до тями, щоб сказати їй іще одну річ. Після цього знову дозволив їй провалитися в небуття, але приколов записку до її блузки — після того як зняв із неї порваний ліфчик і застебнув ґудзики блузки, — аби бути певним, що вона нічого не забуде. Але їй не треба було записки. Вона чудово пам’ятала те,
— Якщо сьогодні до восьмої вечора професор нічого мені не повідомить, наступне калічення буде набагато гіршим. І щоб ви нікого не кликали на допомогу, місус, ви мене чуєте? Якщо ви скажете комусь, що я тут був, я вас уб’ю.
Ось що сказав їй Дулей. А до записки, яку приколов до її блузки, він іще додав: