Ти відхиляєшся від істини на користь висновку, якого хочеш дійти,
Хоча б зізнайся собі у грьобаній правді про Черча. Навіть якщо не брати до уваги розтерзаних тварин — мишей і птахів, — яким він став? Змертвілим. Це слово найкраще описувало його і підсумовувало все. Того дня, коли ми гралися з повітряним змієм. Пам
ятаєш, яким був Ґейдж того дня? Жвавим, активним, чутливим до всього? Може, краще запам
ятати його саме таким? Невже ти хочеш воскресити зомбі з низькопробного трешака? Або, якщо говорити банальнішими категоріями, відсталого хлопчика? Хлопчика, який їсть руками, тупо дивиться телевізор і ніколи не навчиться писати власне ім
я? Що там казав Джад про свого пса? „Це було наче мити шматок м
яса“. Невже ти цього хочеш? Шматок дихаючого м
яса? І навіть якщо ти готовий задовольнитися цим, то як ти поясниш дружині, що син постав із мертвих? Дочці? Стіву Мастертону? Всьому світу? Що буде, коли Міссі Дендрідж вийде на доріжку і побачить, як Ґейдж катається на триколісному велосипеді по двору? Хіба ти не чуєш її криків, Луїсе? Не бачиш, як вона нігтями роздирає на собі обличчя? Що ти скажеш репортерам? Що ти говоритимеш, коли знімальна група „Реальних людей“
з
явиться на порозі твого будинку і захоче зняти фільм про воскресіння твого сина?»
Але чи мало це все хоч якесь значення, а чи то говорили в ньому слабкість і боягузтво? Невже цьому всьому справді не можна буде дати раду? Та хіба ж Рейчел не обійме мертвого сина зі сльозами радості?
Так, була висока ймовірність, що Ґейдж повернеться… ну… неповноцінним. Але чи впливало це на батьківську любов? Батьки люблять сліпих дітей, сіамських близнюків і навіть малюків з огидно перекрученими нутрощами. Батьки випрошують помилування для своїх дорослих дітей, котрі катували, ґвалтували чи вбивали ні в чому не винних людей.
Чи ж він справді перестане любити Ґейджа, якщо той носитиме підгузки до восьмирічного віку? Чи вивчить буквар лише у дванадцять? Або взагалі ніколи не вивчить? Чи зможе Луїс прийняти смерть сина як невідворотну волю Божу, якщо він у силах це змінити?
«Господи, Луїсе, ти ж не живеш у вакуумі! Люди говоритимуть…»
«Господи, Луїсе, ти ж не живеш у вакуумі! Люди говоритимуть
»
Він люто відігнав цю думку. Що-що, а схвалення соціуму в цю мить його цікавило найменше.
Луїс поглянув униз, на сиру землю на Ґейджевій могилі, і відчув, як потоки болю та жаху пронизують його. Несвідомо, немов поза його волею, пальці Луїса взялися вимальовувати на могилі візерунок — спіраль.
Він швидко загріб руками землю, витираючи малюнок, і хутко, наче злодій, побіг з цвинтаря. На кожному повороті йому здавалося, що зараз його побачать, зупинять і почнуть розпитувати.