По своє замовлення він приїхав неймовірно пізно. І хоч для нього лишили одну піцу, вона була вже холодна. Жирна, смакувала, як варений клей. По дорозі до Ладлоу Луїс скуштував шматочок і викинув решту — разом з коробкою — у вікно. Не те щоб він любив смітити на вулицях, та йому дуже не хотілося, аби Рейчел побачила майже цілу піцу в смітнику. Тоді б вона могла здогадатися, що в Бенгор він їздив зовсім не заради піци.

Луїсу лишилося тільки обдумати час.

Час. Питання часу було критично важливим. Тіммі Бетерман помер задовго до того, як батько відніс його до могильника мікмаків. Тіммі поховали, не скажу точно, але, здається, 22 липня. А через чотири чи п’ять днів Марджорін Вошбур… помітила Тіммі, що гуляв вулицею.

Гаразд, нехай Білл Бетерман зробив це через чотири дні після першого поховання… Ні. Якщо він помиляється, то краще помилитися в меншу сторону, про всяк випадок. Скажімо, через три дні. Припустімо, що Тіммі Бетерман повернувся з мертвих двадцять п’ятого липня. Тобто, за найобачнішими підрахунками, минуло шість днів з дня смерті хлопця до його повернення. А може, й усі десять. Щодо Ґейджа, то сьогодні минав четвертий день. Звісно, вже багато часу втрачено, та все ще можна було зробити це суттєво швидше, ніж зробив Білл Бетерман. Якщо…

Якщо всі обставини складуться так само вдало, як і тоді, коли воскрес Черч. Бо Черч загинув у дуже зручний час, чи не так? Луїсової родини не було вдома, коли кота збила машина. Не було нікого, крім нього і Джада.

Рейчел з дітьми була в Чикаго.

Останній елемент доповнив мозаїку.

— Ти хочеш, аби ми зробили що? — запитала Рейчел, здивовано витріщаючись на Луїса.

Уже було чверть по десятій. Еллі пішла спати. Рейчел випила ще один «Валіум» після того, як прибрала залишки похоронного застілля (вислів «похоронне застілля» був таким самим страшним і парадоксально дивним, як і «години відвідування», та кращого визначення для того, як вони провели сьогоднішній день, не було). Коли Луїс повернувся з Бенгора, вона здавалася спокійною і трохи загальмованою… та це швидко минуло.

— Аби ви поїхали в Чикаго з твоїми батьками, — терпляче повторив Луїс. — Вони відлітають завтра. Якщо ти зараз зателефонуєш їм і в «Дельту», то, можливо, навіть зможеш сісти з ними в один літак.

— Луїсе, ти збожеволів? Після бійки з моїм батьком…

Про себе Луїс відзначив, що говорить з нею легко і швидко, що на нього зовсім не схоже. Він почував себе футболістом з лави запасних, який несподівано отримав м’яч. І він долає сімдесятиярдову відстань заради тачдауну, обходить і обдурює суперників з неймовірною легкістю та віртуозністю, яка буває лише раз у житті. Зазвичай він був кепським брехуном, та й цю розмову він не планував заздалегідь, але сьогодні чомусь правдоподібна брехня, напівправда та щирі виправдання лилися з нього рясним потоком.