Дорі дивилася на них, як на божевільних.

— Називав, але я не пригадую його… Мамо, ти робиш мені боляче. — Рейчел зиркнула вниз і помітила, що її рука обхопила зап’ясток Еллі, немов кайданки.

— Часом не Віктор?

Еллі різко глибоко вдихнула.

— Так, Віктор! Він сказав, що його звуть Віктор. Мамо, він тобі також снився?

— Не Паксоу, — промовила Рейчел, — Паскоу.

— Я так і сказала. Паксоу.

— Рейчел, що трапилося? — занепокоїлась Дорі. Вона взяла дочку за руку і здригнулася, настільки та була холодною. — І що з Еллі?

— Не з Еллі, — відповіла Рейчел. — З Луїсом. Гадаю, щось трапилося з Луїсом. Чи ще тільки має трапитися. Мамо, посидь з Еллі. Я хочу зателефонувати додому.

Вона підвелася та пішла до телефонів, шукаючи в гаманці четвертак. Набрала номер, але по той бік дроту ніхто не відповідав. Телефон просто дзвонив.

— Може, краще зателефонувати пізніше? — спитав оператор.

— Так, — Рейчел повісила слухавку.

Вона стояла на місці, витріщаючись на телефон.

«Він сказав, що його послали попередити, але він не може втручатися. Він сказав, що був… що він був біля татка, бо вони були разом, коли його душа від… від… Я не можу пригадати».