А після повторного поховання він полетів би в Чикаго і приєднався до родини. І ні Рейчел, ні Еллі ніколи б не дізналися про його невдалий експеримент.

А щодо іншого варіанту — на який він сподівався у всій сліпоті батьківської любові, — то вони б з Ґейджем покинули Ладлоу після випробувального періоду, поїхали вночі. Луїс би взяв лише найнеобхідніші папери та ніколи більше не повернувся в це прокляте місце. Вони з Ґейджем поживуть у мотелі — може, навіть у тому, де він зараз лежить.

Наступного ранку він би познімав гроші з усіх рахунків і перевів їх у подорожні чеки «Американ Експрес» («Не їдь без них з дому зі своїм воскреслим сином», — подумав він) та готівку. Вони б з Ґейджем полетіли кудись — ймовірно, у Флориду. Звідти він би зателефонував Рейчел, повідомив, де перебуває, і сказав забрати Еллі та мерщій сідати на літак, не розповідаючи батькам, куди вони їдуть. Луїс вірив, що зміг би переконати її зробити це. «Жодних запитань, Рейчел. Просто приїжджай. Приїжджай прямо зараз. У цю ж мить».

Він скаже, де вони зупинилися. Який-небудь мотель. Рейчел і Еллі винаймуть машину. А коли вони постукають, Луїс підведе до дверей Ґейджа. Мабуть, у купальному костюмчику.

А потім…

Та він не наважувався загадувати так далеко наперед. Натомість повернувся до свого плану і знову проаналізував його від початку й до кінця. Він гадав, що коли все вдасться, то вони почнуть абсолютно нове життя і ніякий Ірвін Ґолдман зі своєю тлустою чековою книжкою їх не відстежить. Ось так усе і буде.

У Луїсовій голові роїлися туманні спогади про те, як вони в’їхали в будинок у Ладлоу. Яким він був стривоженим, втомленим і навіть трохи наляканим. Як йому хотілося гайнути кудись в Орландо і найнятися лікарем у «Світ Діснея». Може, це все й не було аж настільки безглуздо.

Луїс уявив себе там у білому халаті. Як він намагався привести до тями вагітну жінку, в якої вистачило дурощів вилізти на атракціон «Магічна Гора». Звісно ж, вона знепритомніла. Йому вчувався власний голос: «Розійдіться, розійдіться, їй же не буде чим дихати», і тут жінка розплющила очі та вдячно йому посміхнулася.

Доки мозок Луїса виплітав цю не позбавлену приємності фантазію, він заснув. Він спав, коли його дочка прокинулася в літаку десь над Ніагарським водоспадом з криком жаху на вустах від кошмару про безжалісні порожні очі та покручені руки. Він спав, коли перелякана стюардеса кинулася до Еллі дізнатися, що трапилося; він спав, коли вбита горем Рейчел намагалася заспокоїти її; спав, коли Еллі кричала — знову і знову: «Це Ґейдж! Мамо! Це Ґейдж! Це Ґейдж! Він живий! Ґейдж витягнув ножа з татової сумки! Не дай йому дістатися до мене! Не дай йому дістатися до татка!»