Крис аж на місці став.

— Чорт! І я не подумав. Ґорді, а ти?

Я похитав головою, подумки дивуючись зі своєї тупизни.

— Верне?

— Дуля з маком, — сказав Верн. — Сорі.

— Що ж. Побачимо, скільки в нас грошей. — Я розв’язав сорочку, розіклав на шлаку й кинув на неї свої шістдесят вісім центів. Монети гарячково заблищали на сонці. У Криса був м’ятий долар і два центи. У Тедді — два четвертаки й дві монети по п’ять центів. Верн мав при собі рівно сім центів.

— Два тридцять сім, — оголосив я. — На кінці путівця, який веде на звалище, стоїть крамничка. Комусь доведеться спуститися й купити пару гамбургерів і води, а решта тим часом відпочинуть.

— Кому? — поцікавився Верн.

— Дійдемо до смітника, кинемо жереб на сірниках. Ходім.

Я опустив усі гроші в кишеню штанів і вже пов’язував сорочку на поясі, коли Крис заволав:

— Поїзд!

Я поклав долоню на рейку, щоб відчути вібрацію, хоча вже й так чув — рейка ходила ходором, і на мить здалося, що я сам поїзд у руці тримаю.

— Десант — за борт! — прогорлав Верн й одним божевільним клоунським стрибком здолав половину насипу. Верн був фанатом гри в десантуру і робив це скрізь, де земля була м’яка: у гравійному кар’єрі, у сіннику, на таких от насипах, як цей. За ним стрибнув Крис. Поїзд уже гуркотів десь близько — мабуть, прямував мостом на наш бік річки до Льюїстона. А Тедді, замість стрибнути, розвернувся лицем туди, звідки він мав вийти. Товсті скельця окулярів мигтіли сонці. Неохайні довгасті пасма волосся, мокрого від поту, хльоскали на вітрі об його лоб.

— Тедді, стрибаймо, — сказав я.

— Нє, нєа, я дождусь і вистрибну з-під коліс. — Він подивився на мене. Його збільшені скельцями очі аж палали від радості. — Ухиляння від потяга, січеш? Що таке вантажівки порівняно зі сраним ухилянням від потяга!

— Пацан, ти псих. Хочеш, аби тебе розчавило?

— Це як пляжі в Нормандії! — прогорлав Тедді й вискочив на середину колії. А там став на шпалу й легко на ній балансував.

Від такої страшної широкомасштабної дурості я трохи припух і не зразу зорієнтувався — просто стояв і витріщався на нього. Та потім ухопив за барки, потягнув до насипу (хоч він борсався і галасливо протестував) і штовхнув униз. Сам стрибнув слідом за ним, але не встиг ще приземлитися, як Тедді врізав мені кулаком у живіт. Мені миттю забило дух, але я все-таки зумів вдарити його коліном у грудну клітку й перекинути на спину, поки він ще не встиг видряпатися назад. Задихаючись і незграбно розкинувши руки-ноги, я приземлився на насип, і вмить Тедді вхопив мене обома руками за шию. Ми клубком покотилися вниз по насипу, дряпалися й винагороджували один одного стусанами, а Крис і Верн здивовано витріщалися на нас, не знаючи, як реагувати.