— Усе одно ж він у Нормандії висаджувався, правда? — спитав Крис. А тоді торкнувся спітнілої брудної руки Тедді й провів по ній долонею.

Плачучи, Тедді так само несамовито закивав. З носа текли шмарклі.

— А та купа гівна, думаєш, була в Нормандії?

Тедді люто захитав головою.

— Н… н… ні!

— Думаєш, цей чувак тебе знає?

— Н… ні! Ні, а-а-але…

— Чи твого батька? Він його кореш?

— НІ! — Сердито, нажахано. Сама думка. Груди Тедді здійнялися, і з них знову вирвалися ридання. Він відкинув волосся з вух, і я побачив у центрі правого вуха коричневе пластмасове кружальце слухового апарата. Форма апарата була природнішою за форму його вух, якщо ви розумієте, про що я.

— Балачки — це пусте, — спокійно сказав йому Крис.

Тедді кивнув, але очі не підвів.

— А того, що вас поєднує з твоїм старим, ніякими балачками не змінити.

Тедді хитнув головою, але без певності, наче не знав достеменно, правда це чи ні. Хтось освіжив його біль, простими, звичайними словами. З цим доведеться

(псих)

розібратися

(нахер не всі вдома)

пізніше. Детально. Нескінченними безсонними ночами.