— Я тебе знаю! — нестямно заволав Майло. — Ти Тедді Дючамп! Я вас усіх знаю! Я з тебе, синку, шкуру здеру, так мого собаку дрочити!

— Ану спробуй! — біснувався у відповідь Тедді. — Побачим, як ти перелізеш через цю огорожу й зловиш мене, свиня жирна!

— ЩО? ЯК ТИ МЕНЕ НАЗВАВ?

— СВИНЯ ЖИРНА! — радісно завищав Тедді. — ЖИРТРЕСТ! ТЕЛЬБУХАТИЙ! ЛІЗЬ ДАВАЙ! ЛІЗЬ! — Стискаючи руки в кулаки, він стрибав на місці, а з його волосся летів рясний піт. — Я ТОБІ ПОКАЖУ, ЯК ТУПЕ ПСИСЬКО НА ЛЮДЕЙ НАЦЬКОВУВАТИ! ІДИ СЮДИ! ПОБАЧИМ, ЯКИЙ ТИ КРУТИЙ!

— Ох ти ж слизьке мале гадюченя, довбодятел, психів син! Твоя мамашка в мене як миленька побіжить у суд і відповість судді за те, що ти з моїм собакою зробив!

— Як ти мене назвав? — хрипко промовив Тедді. Ураз він перестав стрибати. Очі в нього зробилися величезними й скляними, а шкіра набула свинцевого відтінку.

Майло назвав Тедді багатьма словами, але серед них було одне, яке втрапило прямісінько в десятку (відтоді я вже не раз помічав, що людям це геніально вдається) — він знайшов кнопку «ПСИХ» і не просто її натиснув, а вгатив по ній молотком.

— Твій батя псих, — ошкірився він. — Сидить ото тепер у Тоґусі, у психушці, щур помийний. Сказився, як отой козел, якого кліщ куснув. Як кіт довгохвостий серед крісел-гойдалок. Псих. Не дивно, шо й ти такий, з таким психом-ба…

— ТВОЯ МАТИ ДОХЛИМ ЩУРАМ СМОКЧЕ! — завищав Тедді. — ТІЛЬКИ СПРОБУЙ МОГО ТАТА ЩЕ РАЗ ПСИХОМ НАЗВИ, Я ТЕБЕ ВБ’Ю, ЧЛЕНОСОС ТИ ТАКИЙ!

— Псих, — самовдоволено промовив Майло. Так, він намацав ту кнопку. — Психів син, психів син, у твого батька під черепушкою миші бігають, малий, ото непруха.

Верн і Тедді вже пересміялися й, мабуть, готувалися запобігти біді та відтягти Тедді від сітки, проте, коли Тедді сказав Майлу, що його мати смокче дохлим щурам, на них знов напала істерика. Вони повалилися на землю, перекочувалися з боку на бік, дриґали ногами й трималися за животи.

— Не треба більше, — ледь чутно попрохав Крис. — Не треба, будь ласка, не треба. Інакше, клянуся, я зараз лусну!

Причмелений Звірюка за спиною в Майла описав велику вісімку. Вигляд у нього був, як у боксера, що програв бій, через десять секунд після того, як рефері закінчив матч і присудив переможцеві технічний нокаут. А тим часом Тедді з Майлом далі обговорювали батька Тедді, стоячи ніс до носа перед сітчастою огорожею, яку Майло не міг перелізти, бо був надто старий і товстий для цього.