Достатньо. Собака зробив з ним достатньо багато.

«Тримай тельбухи при собі, Баннермене. Якщо ти вже пас, то нехай так і буде. Але перше ти мусиш дістатися до того довбаного мікрофона і повідомити. Тримай тельбухи при собі і підводься на свої великі, плоскостопі ноги…»

(дитина господи її дитина там її дитина)

Це нагадало шерифові про його власну доньку Катріну, котра цього року перейде в сьомий клас. У неї почали рости груди. Стає маленькою леді. Уроки фортепіано. Хотіла купити коня. А якби одного дня вона йшла сама зі школи до бібліотеки, Френк Додд міг схопити її замість Мері Кейт Гендрасен. Коли…

(воруши дупою)

Баннермен звівся на ноги. Усе довкола перетворилося на суцільне сонячне сяйво, а його нутрощі щосекунди норовили вислизнути з дірки, яку в ньому прогриз собака. Авто. Поліцейська рація. Увага собаки відволіклася на інше. Він із гавкотом і гарчанням знову й знову несамовито кидався на пом’яті водійські двері «пінто» позаду нього.

Баннермен, похитуючись, побрів до крузера. Обличчя було біліше за тісто. Губи стали синьо-сірими. Це був найбільший собака, якого він будь-коли бачив, і він розпоров йому тельбухи. Боже святий, він розпоров йому тельбухи. І чому світ такий гарячий і яскравий?

Кишки вислизали йому крізь пальці.

Він дістався до дверей свого авто і почув, як під приладовою панеллю потріскує рація. «Треба було спершу повідомити. Така процедура. Не можна сперечатися з правилами. Але якби я в це вірив, то ніколи б не звернувся до Сміта у справі Додда. Вікі, Катріно, пробачте…»

Хлопець. Він мусить допомогти хлопцеві.

Баннермен ледь не впав і схопився за дверцята, щоб утримати рівновагу.

А тоді почув, як до нього наближається пес, і знову закричав. Спробував рухатися швидше. Якби тільки встигнути зачинити дверцята… Господи, якби тільки він устиг, доки собака до нього не дістався… Господи…

(ГОСПОДИ)

Коли Куджо почав битися в дверцята і машина затряслася, Тед знову заверещав. Він кричав і дряпав нігтями обличчя. Голова його смикалася з боку в бік.

— Теде, не треба. Не треба, любий, будь ласка, не треба!

— Хочу до тата… до тата… хочу до тата…

Раптом це припинилося.

Пригорнувши Теда до грудей, Донна повернула голову в ту мить, коли Куджо скочив на чоловіка, що саме намагався залізти у своє авто. Собака вдарив із такою силою, що його рука зісковзнула з ручки дверей.

Далі вона не могла дивитися. Їй хотілося затулити ще й вуха, щоб не чути звуків, із якими Куджо розправлявся з чоловіком, хто б він не був.

«Він сховався, — істерично думала Донна, — почув, як їде машина, і сховався».