Баннермен вийшов, гримнувши дверима крузера. Не ступивши й двох кроків, побачив, що вікно з боку водія ввігнулось і всуціль вкрилося тріщинами. Серце забилося сильніше. Рука лягла на поліцейський револьвер тридцять восьмого калібру.

Куджо втупився в ЧОЛОВІКА з блакитної машини з дедалі більшою ненавистю. Він був певний: саме цей ЧОЛОВІК став причиною його болю. ЧОЛОВІК змусив боліти його м’язи і відчувати той тонкий, мертвотний спів у голові. ЧОЛОВІК винен у тому, що купа старого листя тут, під ґанком, тепер смердить гнилизною. Через НЬОГО Куджо не міг дивитися на воду, зі скавчанням сахався від неї і хотів її вбити, хоч його мучила шалена спрага.

Глибоко в його міцних грудях зродилося гарчання. Лапи під ним підібгалися. Він відчував запах ЧОЛОВІКА: маслянистий запах поту і збудження, дух м’яса, що туго облягло його кістки. Гарчання стало нижчим, а тоді перейшло в несамовитий вереск люті. Він вискочив з-під ґанку і кинувся на ненависного ЧОЛОВІКА, що завдав йому болю.

У перший вирішальний момент Баннермен навіть не почув низького, наростаючого гарчання Куджо. Він підступив ближче до «пінто» і побачив кучму волосся, що лежала на вікні з боку водія. Спершу він подумав, що жінку застрелили, але де ж отвір від кулі? Вікно мало такий вигляд, ніби по ньому молотили кийком, а не стріляли.

Тоді голова ворухнулася. Зовсім трішки, майже невловимо, але ворухнулася. Жінка була жива. Баннермен ступив крок уперед… І в цю мить почулося ревіння, супроводжуване чергою гарячливого гавкоту. Перша думка:

«Расті?»

Расті звали його ірландського сетера, та він поховав його чотири роки тому, невдовзі після історії з Френком Доддом. До того ж, Расті ніколи не видавав таких звуків. У другий вирішальний момент Баннермен закам’янів, скутий невимовним, атавістичним жахом.

Тоді він розвернувся й вихопив револьвер. Мигцем побачив, як у повітрі майнула невиразна тінь собаки — неймовірно великого собаки, — що летів просто на нього. Пес урізався в груди шерифа, відкидаючи його на багажник «пінто». Баннермен закректав. Права рука сіпнулася вгору, зап’ястя з силою вдарилось у хромовану обшивку. Револьвер вилетів з рук. Він перелетів через машину — дуло, приклад, дуло, приклад — і приземлився у високій траві по той бік доріжки.

Собака почав його кусати, і коли шериф побачив, як на його світло-блакитній сорочці розквітають перші пуп’янки крові, раптом усе зрозумів. Вони приїхали, машина не заводилась, і тут собака. У ретельному точковому аналізі Мейсена собаки не було.

Баннермен відбивався, намагаючись проштовхнувши руку собаці попід морду, відірвати його від свого живота. Раптом його пронизав різкий, паралізуючий біль. Сорочка була порвана в шмаття. По штанах стрімким потоком струменіла кров. Шериф метнувся вперед, та пес відкинув його назад на «пінто» з такою скаженою силою, що від удару невеликий автомобіль аж захитався.