Куджо теж спав.

Він лежав на клаптику трави біля ґанку, поклавши потовчену морду на передні лапи. Сни в нього були плутані й безумні. Сутеніло, і в небі темною масою кружляли червоноокі кажани. Куджо стрибав за ними знову й знову і щоразу ловив одного, впиваючись зубами в шкірясте тріпотливе крило. Та кажани все кусали й кусали його чутливу морду своїми дрібними, гострими, щурячими зубами. Ось звідки весь його біль, ось звідки всі страждання. Та він їх повбиває, о, він їх усіх повбиває…

Зненацька він прокинувся, підняв голову і схилив набік.

Їхала машина.

Звук наближення автомобіля нестерпно різав його безмірно загострений слух, ніби якась велетенська, жалюча комаха прилетіла, щоб наповнити його отрутою.

Куджо зі скавчанням зірвався на ноги. Усі його м’язи, здавалося, були повні битого скла. Він глянув на застряглий «пінто». Побачив усередині профіль нерухомої жіночої голови. Раніше Куджо міг дивитися крізь вікно і добре її бачив, та ЖІНКА зробила щось зі склом, і тепер дивитися було важко. Неважливо, що вона робила з вікнами. Їй звідти не вийти. І ХЛОПЦЕВІ теж.

Гудіння наближалося. Машина піднімалася на пагорб, але… Чи точно це машина? А може, це якась гігантська бджола або оса, що прилетіла кусати й висмоктувати його, робити біль іще дужчим?

Краще зачекати й подивитися.

Куджо прослизнув під ґанок, де раніше частенько проводив гарячі літні дні. У щілину набилася ціла купа прілого осіннього листя з минулих років. У ті роки аромат листя здавався неймовірно солодким і приємним. Тепер запах був надто міцним, задушливим і майже нестерпним. Куджо загарчав на нього, з рота знов потекла піна. Якби собака був здатен убити запах, він би це зробив.

Гудіння лунало вже зовсім близько. А тоді машина з блакитними боками, білим дахом і мигалкою звернула на під’їзну доріжку.

Звертаючи на подвір’я Джо Кембера, Джордж Баннермен найменше очікував побачити там «пінто» зниклої жінки. Шериф був чоловіком недурним, і хай він не терпів точкових логічних конструкцій Енді Мейсена (маючи справу з жахіттям Френка Додда, він зрозумів, що в деяких речах логіки просто немає), більш-менш тверді висновки, яких він дійшов, не дуже відрізнялися від висновків Мейсена, тільки на менш свідомому рівні. Також він погоджувався з думкою Мейсена, що ймовірність того, що місіс Трентон і її син виявляться тут, дуже й дуже невелика. Проте машина була тут.

Баннермен схопив мікрофон, що висів під приладовою панеллю, та потім вирішив спершу перевірити авто. З такого ракурсу, припаркувавшись одразу ж за «пінто», він не міг розгледіти, чи є хтось у салоні. Спинки сидінь були трішки зависокі, а Донна і Тед спали в скоцюрблених позах.