— Ану стій!

Януш завмер. Очі його сльозилися. Поліційний однострій, обличчя і постать людини з пістолетом запнуло завісою. Януш мовчки дивився на охоронця. «Пропустіть мене!» — волав його погляд.

І раптом він наче прозрів. Він збагнув, що супротивник безладно метушиться. Він був такий же спантеличений, як і Януш. Цілячись у нього, він відчайдушно смикав рацію, що застряла за ременем.

Наступної миті все змінилося. Тепер уже охоронець благально дивився на Януша. Той кинув портфеля, вихопив ножа і притис чолов’ягу до стіни. Приставив ножа до горлянки.

— Кидай зброю!

Не встиг він те сказати, як пістолет брязнув додолу. Ніякого опору. Не послаблюючи стиску, Януш обнишпорив кишені охоронця, намацав за ременем рацію і поклав до кишені піджака. Нахилився, узяв пістолета і сховав ножа. Тільки після цього відступив трохи і глянув на противника. Побачив блиск кайданів, що висіли на поясі.

— На коліна!

Охоронець і не поворухнувся. Януш тицьнув йому цівкою в горло. І якимось шостим чуттям здогадався, що зброю не заряджено. Шарпнув на себе засувку і загнав набій до патронника.

— Лягай ницьма! Хутко, я не жартую!

Охоронець мовчки скорився.

— Руки за спину!

Той зробив, як звеліли. Януш зняв у нього з пояса кайдани, підняв руку переможеного противника і заклацнув браслета в нього на зап’ясті, здивувавшись, як легко діє механізм. Потім скував і друге зап’ястя.

— Ключі!

— Які… ключі?

— Від кайданів!

Чолов’яга покрутив головою.

— Ми ними ніколи не користуємося…

Януш садонув його по щоці пістолетом. Побігла цівка крові. Хлопець зіщулився і притулився до стіни.

— У кишені… в лівій кишені.

Януш дістав ключі. Угатив охоронця колодкою пістолета по потилиці, сподіваючись, що той зомліє. Та це виявилося непросто. Януш спробував вирахувати, коли той отямиться. Зі скутими руками і розпанаханою щокою, приголомшений, він, звісно, не відразу вилізе з цього пустельного коридора і викличе допомогу. Хвилин п’ять у Януша таки є.