— МАТІАСЕ!

Він не втерпів і озирнувся. Анаїс перестрибнула рамку металодетектора, увімкнувши сигнал тривоги, і бігла до нього, показуючи на ходу своє посвідчення.

Януш крутнувся на місці й погамував у собі бажання тікати. Темний костюм, плащ, портфель… Він просто зникне в натовпі. Вони не зловлять його. Він спробує знайти інший вихід із будинку…

Голос Анаїс задзвенів, аж трубки під стелею задеренчали.

— Затримайте його! Чоловіка в темному костюмі! Затримайте його!

Він і не сіпнувся. Всі чоловіки в холі були в темних костюмах. І всі зараз дивилися один на одного, намагаючись прочитати паніку в чужих очах. Януш заходився так само озиратися, щоб поводитися точнісінько, як вони. Удалині він бічним зором помітив постать чоловіка в однострої, що діставав зброю.

Анаїс волала мов навіжена:

— ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ КОСТЮМІ! ІЗ ПЛАЩЕМ НА РУЦІ!

Януш несамохіть зібгав плаща і взяв його під пахву. Довкола знялася веремія. Всі юрмилися, пхали одне одного, гасали туди-сюди. Червоні трубки й геть опустилися. Долівка попливла вбік. У вухах аж ревло.

— ЗАТРИМАЙТЕ ЙОГО!

Поліцаї повихоплювали пістолети і водили цівками, самі не тямлячи, в кого стріляти. Угледівши зброю, відвідувачі від жаху падали додолу. Вони так верещали, що голос Анаїс і не чути було. Януш ішов од виходу, так само, як і всі, перелякано роззираючись навсібіч. Вихід! Він мусить знайти інший вихід!

Знову не стримавшись, він озирнувся назад. Анаїс бігла до нього, обіруч тримаючи пістолета. Його обпалила дика, безглузда думка. Ніколи ще не бачив він, щоб жінка мала такий сексуальний вигляд…

Ось він, запасний вихід, ліворуч.

Він наддав ходу.

І вже взявся за клямку, аж позаду пролунав крик, що, либонь, адресувався поліцаям.

— Просто за вами! ДВЕРІ! ДВЕРІ ЗА ВАМИ!

Та Януш уже переступив порога. Ногою зачинив двері й обернув клямку замка, блокуючи механізм. Тепер тікати. Він був у підсобних приміщеннях суду. Голий бетонний коридор був ледве осяяний слабенькими лампами. Поворот. Ще один коридор. Свідомість подрібнювалася, розпадалася на атоми, що ладні були розприснутися в щонайдальші закутки світу…

Єдине, що не давало йому остаточно відірватися від земного тяжіння, був жіночий образ. Він знову і знову повертався, пронизуючи його мозок. Януш біг порожнім коридором, та бачив перед собою Анаїс Шатле. Її білі руки, що стискали колодку пістолета. Стрімкі порухи її гнучкого тіла. Машина для вбивства. І його нестримно тягло до тієї машини.

З’явилися ще одні двері із замком. Він майже дістався до них, аж десь узявся охоронець. Повагавшись мить, він вихопив пістолета і націлив його в Януша.