— Беру оці три речі, — сказав він продавчині, виходячи з комірки із портфелем у руках.

— Вам подобаються ці кольори?

— Саме так. Я заплачу готівкою.

Продавчиня пішла до каси.

— Покласти вашого піджака і плаща у пакет?

— Так, дякую вам.

За дві хвилини він уже ішов по Канеб’єру, вдаючи людину, що шукає підіймач для лижників. Нехай регочуть, аби лиш не зловили. Але куди тепер? Спершу треба забратися подалі з середмістя. Дорогою йому трапився контейнер зі сміттям, і він жбурнув туди пакета із крамниці. Звільнившись від зайвих речей, він сам наче аж легший став. Ще трохи — і полетить. Що ж, на жаль, він і далі був припнутий до землі…

Поминувши бульвар Сен-Луї, він перейшов вулицю Павійон і звернув ліворуч. Інстинкт підказав йому, що він наближається до Старого порту. Ні, це недобре. Він трохи збавив ходу, аж його думки урвав скрегіт автомобільних гальм. Поруч зупинився поліційний фургон, і з нього почали хутко вискакувати поліцаї. Вони бігли до нього.

Він обернувся і побіг назад. Цього разу йому гаплик. По всьому кварталу чутно було квиління сирен. Поліцаї передавали один одному по раціях: ось він, Януш. Цілісіньке місто аж волало, і той крик вимагав його смерті.

Януш спіткнувся об край тротуару, мало не впав, але втримався на ногах і кинувся до майдану, який витягнувся уподовж. Він гнав уперед, притискаючи до себе портфеля і вже не вірячи, що порятується. І тут перед ним, наче в казці, з’явилася хмара пари. Він утер піт на чолі й побачив відсунутого каналізаційного люка, обгородженого парканом. Інстинкт підказав йому, що це його порятунок. Він пошукав поглядом робітників.

І побачив їх метрів за тридцять. Вони, в чоботях і шоломах, купували канапки, курили й реготалися. Януш перестрибнув паркан, загилив ногою люка і поліз у діл драбиною, думаючи про те, що цю нагоду подарував йому сам Господь. Господь, який підказував йому, що він невинен. І ось він спустився в темряву.

Його ноги торкнулися землі. Він звернув праворуч і, скинувши шапку, подався вузьким коридором, намагаючись триматися подалі від багна, що булькало під ногами. Ще одна драбина. І ще. Каналізаційна мережа Марселя не просто була під землею, а ще й мала вертикальну структуру.

Урешті він вийшов до ширшої драбини, спустився нею і потрапив до просторого квадратного приміщення з бетонними стінами — щось на кшталт машинної зали, осяяної лампами денного світла. Тут стояли якісь резервуари, видніли труби і діяли якісь механізми. Не встиг він і трьох кроків ступнути, як помітив чоловіка, що стояв до нього спиною і вивчав показання давачів, тримаючи в руках портативний пристрій. Чолов’яга ніяк не відреагував на з’яву Януша — може, глухий був? Януш підійшов ближче і все зрозумів. Під захисним шоломом у того на голові були навушники, і він похитував головою.