Він узяв долі плаща і портфеля. За пояса, де вже був ніж, застромив і пістолета. Тепер він озброєний до зубів — не ремінь, а цілий арсенал. Охоронець перелякано дивився на нього. Януш замахнувся, удавши, ніби хоче ще раз ударити його. Той утягнув голову в плечі й заплющив очі.

Та Януш уже побіг. Він мчав коридором, шукаючи виходу. У живіт давив ніж і пістолет. То було п’янке відчуття.

Тепер знав, що врятується.

Будь-що врятується.

Лабіринтом звивистих вуличок він знову добився до Канеб’єра. Простісінько напроти центрального комісаріату Ноай. Довкруги коїлася веремія. Фургони, авта з блимавками і без з ревом роз’їжджалися від під’їзду. З дверей вискакували озброєні поліцаї, на ходу плигали в машини, що чекали з відчиненими дверцятами. Квилили сирени. Януш притулив до грудей портфеля. Отож, на нього полює вся марсельська поліція, всі охоронці ладу.

Він забіг у двір. Про те, щоб забрати свою торбу, і думати було нічого. Рацію він викинув у першу-ліпшу смітницю. Відтепер усе його майно складалося з ножа, пістолета, що його він забрав в охоронця, і теки з паперами. Час покидати Марсель… Треба знайти надійний притулок. І в спокійній обстановці вивчити всі матеріали справи. Накреслити нову лінію розслідування. Тільки так він зможе довести свою невинність — якщо і справді невинен…

Квиління сирен подаленіло. Певне, поліція заблокувала квартал, де був розташований суд. Небавом по всіх інстанціях розішлють наказ про його затримання. Із фотографією. Передадуть інформацію в усі газети й на всі телеканали. За кілька хвилин він тут і кроку не зможе ступнути. Діяти треба негайно.

На протилежному боці вулиці він угледів крамницю, що торгувала недорогим одягом. Низько опустивши голову, він перейшов вулицю. Поруч гучно засигналили. Він сіпнувся і завмер на місці. Просто перед ним грізним залізним громаддям прогуркотів трамвай. Сигналив водій. Януш довго дивився йому вслід, збираючись на дусі після пережитого страху.

Потім, удаючи байдужого, увійшов до крамниці. Назустріч вийшла продавчиня. Він пояснив, що йому треба. Він їде кататися на лижах і хоче придбати светра, пуховика і плетену шапочку. Продавчиня усміхнулася. Авжеж, усе це в них є, і не лише це!

— Цілком покладаюся на ваш вибір! — сказав він.

І хутко подався до комірки для примірювання. Майже відразу повернулася дівчина з цілою купою курток, светрів і шапочок.

— Здається, це ваш розмір.

Януш забрав у неї всі речі й затулив шторку. Скинув піджака. Узяв із тієї купи одяг такої барви, що не впадає в око. Брунатного светра. Коричневого пуховика. Чорну шапочку, яку нап’яв аж на брови. Глянув на себе в люстро — череп’яний чоловічок, та й годі! Принаймні він не матиме нічого спільного з прикметами злочинця, що втік із будинку суду. Упевнившись, що він затулив штору щільно, переклав у кишені куртки ножа і пістолета.