Якщо в обох списках виявиться те саме прізвище, то він знайде себе. Звісно, може, він був і художником-самоуком… Завдяки мережі хутко скачав списки випускників факультетів психіатрії, шкіл образотворчого мистецтва, зокрема й школи в Луврі. Всесвітня мережа була напхана давніми світлинами однокласників, покликаннями на зустрічі випускників, сентиментальними коментарями. Мережа таки добре будила в людях ностальгію…

Він видрукував списки, обмежившись для початку паризькими університетами й художніми школами, розділивши їх на дві групи: мистецтво та психіатрія, а потім розподілив за роками. Всі прізвища були за абеткою, і це давало йому змогу порівняти, хоч він розумів, що та праця забере в нього не одну годину…

Йому кортіло піти й налляти собі ще чашку кави, та регіт і зойки в коридорі відбили в нього бажання покидати місце свого притулку. Узявши ручку, він заходився порівнювати списки, що складалися з тисяч імен.

Повертатися сюди в неділю було для неї особливо болісно.

У безгомінні вихідного дня не варто було розраховувати на обставини, здатні пом’якшити відчуття шоку від прямого зіткнення. На шляхах не було жодного авта. Жодного робітника на замковому подвір’ї. І жодного фахівця коло винного льоху. Єдиною живою душею в цьому замку був її батько, що якраз снідав.

Їй не довелося дзвонити біля брами. Як завжди, вона була відчинена. Жодної камери спостереження. Жодної сигналізації. Чергова провокація Жана-Клода Шатле: «Не бійтеся! Заходьте у гості до чудовиська!». Насправді для непроханих гостей приготували гарну несподіванку, гідну колишнього ката. Біля самісінького будинку очікував цілий батальйон собарноти.

Анаїс припаркувалась у двориську, зазначивши подумки, що тут нічого не змінилося. Хіба що дім трохи постарів і посірів, хоч, як і передніше, справляв враження сили й могуті. Швидше укріплений замок, аніж садиба доби Відродження. Підмурок його склали чи то в ХІІ, чи то в ХІІІ столітті. Широкий фасад із піщаника у вузьких проймах вікон облямовували дві кутові вежі під гострими покрівлями. Подекуди над камінням плелися памолодки дикого винограду, поміж якими виднілись укриті зеленкуватим мохом і сріблястим лишайником мури.

Казали, 1585 року Монтень перечікував у цьому замку пошесть чуми. Легенда була неправдива, та батько Анаїс усіляко її роздмухував. Певне, теж почувався тут поза досяжністю будь-якої пошесті — чуток, суду й інквізиторського погляду газетярів і політиків…

Вона вийшла з авта і прислухалася до знайомих звуків. У прозорому повітрі дзвеніло пташиним щебетом. На даху рипів старий флюгер. Унизу чулося дирчання трактора. Вона зупинилася, готуючись до зустрічі зі псами, що з гавканням уже гналися до неї посипаною жорствою доріжкою. Більшість її впізнала, решта, молодші, піддалися загальному настроєві і почали махати хвостами, а не вишкіряти ікла.