— Вони не консультуються зі мною. У мене є пай у холдинзі, та й усе. «Метис» володіє великою кількістю успішних підприємств у Бордо. Коли вони недавно почали розвивати фармацевтичний напрям, я був один із основних інвесторів. І давно знав засновників компанії. — І він не без лукавства докинув: — «Метис» годував нас, тебе й мене. Тож трохи запізно плювати у криницю.

Анаїс не клюнула на виклик.

— Мені казали, що вони проводять наукові дослідження. Зокрема, в царині молекулярної хімії. Розробляють різновиди сироватки правди, у співпраці з військовими. Твій досвід у катуванні міг їм згодитися.

— Не знаю, де ти це почула, та все це дурня. Коміксів начиталася, еге?

— То ти заперечуєш, що досліди хіміків може використовувати військова розвідка?

Він насилу всміхнувся, мудрою і заразом цинічною усмішкою.

— Ми мріємо про створення таких препаратів. Даси людині пігулку — і не потрібні вже ніякі тортури. Все відбувається цивілізовано, без насильства та жорстокості. Та не думаю, що комусь поталанило створити щось таке.

— Хоча «Метис» таки намагається.

Він не відповів. Анаїс не втерпіла.

— Як ти у твоєму віці, — вигукнула вона, — можеш вмочати руки в оцей бруд?!

Він потягнувся, демонструючи прегарного джемпера від «Ральфа Лорена», і зиркнув на неї своїми очима кольору морської хвилі.

— Справжній християнин не вмирає у своєму ліжку.

— Та знаю. І де ж ти хочеш померти?

Він зареготався і насилу підвівся з-за столу. Узяв ціпка і, кульгаючи на одну ногу, підійшов до вікна. У дитинстві Анаїс завжди боляче було дивитися, як він ото шкандибає.

Він стояв і дивився на ряди виноградних лоз, що розкинулися внизу, осяяні холодним зимовим сонцем.

— На виноградниках, — сказав він тихо. — Мені хотілося б умерти на моїх виноградниках. Від кулі.

— І хто ж це вистрілить у тебе?

Він помалу обернувся і підморгнув їй.

— А я звідки знаю? Може, й ти.