Нарцис зиркнув на художницю. Ребекка малювала як автомат, наче її рукою водила якась невидна сила. Вона не відривала олівця від паперу, не поверталася до раніше проведеної риски. Тягла і тягла червону нитку свого божевілля… Корто вже виходив із майстерні.

— Ви збирали художників по всій Європі? — спитався Нарцис.

— Так. Я продовжував те, що робили мої попередники — Ганс Принцгорн із Німеччини, Лео Навратіл із Австрії. Завдяки їм існує ар-брют.

— Ар-брют? Що воно таке?

— Мистецтво божевільних, маргіналів, медіумів та любителів. Назву цю вигадав Жан Дюбюффе. Хтось воліє інші терміни. Аутсайдер-арт, мистецтво навіженців… Англійці, наприклад, кажуть raw art, тобто сире мистецтво. Промовисті назви, правда ж? Це мистецтво вільне від умовностей, від будь-якого впливу. Вільне мистецтво! Пам’ятаєш, як я казав? «Не мистецтво лікує нас, а ми лікуємо мистецтво!»

Корто переступив порога ще однієї кімнати. Усі стіни тут були обвішані великими малюнками, де були зображені вигадливо вигнуті жіночі постаті: ці переступали через веселки, ті купалися в буремних хмарах, ті спали на хмарках… Часто лінії малюнків продовжувалися на стіні, наче творча могуть автора не могла втриматися в межах прикріпленого до стіни аркуша.

— Це Ксав’є, — сказав директор закладу. — Він уже вісім років тут.

Чоловік років сорока сидів перед столиком на кушетці, упершись ногами в долівку. Убраний він був у вояцький однострій: френч кольору хакі, брезентові штани. Войовничість вбрання трохи пом’якшували барвисті олівці, якими були напхані його кишені, та старі мотузяні черевики на босу ногу. Обличчя його вряди-годи пробивав нервовий дрож.

— Ксав’є вважає, що служив в Іноземному легіоні, — прошепотів Корто.

Художник узяв олівця і застромив його у прикріплене до стола точильце.

— Йому здається, наче він брав участь у війні в Перській затоці у складі дивізії Даґе.

У кімнаті запанувала тиша. Нарцис спробував зав’язати розмову.

— У вас гарні картини.

— Це не картини. Це щити.

— Щити?

— Проти ракових клітин, проти бактерій. Проти всієї цієї біологічної нечисті, що насилають на мене через землю.

Корто взяв Нарциса за руку й відступив із ним у куток.

— Ксав’є вірить, що зазнав в Іраці хімічної атаки. Насправді він там ніколи й не був. У сімнадцять років він жбурнув свого меншого братика, якого ніс на плечах, у річку із сильною течією. Хлопчик утопився. Ксав’є прийшов додому, та не зміг відповісти, куди подівся брат. Він нічого не пам’ятав. Потім він п’ятнадцять років пробув у психіатричній лікарні для суспільно небезпечних хворих. Мені пощастило його звідти визволити.