Перший номер, Філіпп Депре, він же Родріго, помер.

Другий, Сільвен Дюр’є, він же Сандокан, відповів після четвертого сигналу.

— Пан Дюр’є?

— Еге ж.

— Я телефоную вам із приводу Анни-Марії Штрауб.

— Кого?

— Феліс.

Коротке мовчання.

— Хто ви?

Його заскочили зненацька, та він одразу ж оговтався.

— Офіцер судової поліції.

Набравши у груди повітря, його розмовник твердо сказав:

— Прикрощі мені не потрібні. Я й знати не хочу, що вона там накоїла. І чути про неї не хочу.

— Ви знали, що вона зникла?

— Я не бачив її півтора року. Вона кинула мене після трьох побачень, геть нічого не пояснивши. Більше я про неї й не чув.

— Коли ви побачили її вперше?

— Якщо ви збираєтеся мене допитувати, викличте мене до комісаріату.

Дюр’є кинув слухавку. Шаплен ковтнув кави. Він зайшов до каварні на бульварі Сен-Жермен. Шкіряні диванчики. Тепле світло люстр. Віддалений гамір — у каварні майже нікого не було.

Наступний номер.