— Я хотів би повернутися до декотрих фактів.

— О Боже… — Тепер її голос здавався геть стомленим. — Я вже стільки разів про це розповідала…

— Пані, — сказав він басом, намагаючись промовляти вагомо, — мені доручили цю справу, щоб прояснити певні моменти. Я повинен допитати кожного важливого свідка.

Усе воно було дурня: допіру він набрав номер чоловіка, що загинув або пропав безвісти, та жінка нічого не помітила.

— То у вас є щось нове чи ні? — запитала вона.

— Спершу дайте відповідь на мої запитання.

— А ви що ж… знову мене викличете?

— Шкодую, але доведеться. А зараз я хотів би вас попросити нагадати деякі подробиці.

— Слухаю вас, — відказала вона пригнічено.

Шаплен подумав і розпочав із найзагальнішого запитання.

— Як ви дізналися про те, що сталося з вашим братом?

— Першого разу чи другого?

Не можна померти двічі. Отож, Крістіан Мйоссен пропав. Два рази.

— Для початку побалакаймо про перший раз.

— Мені зателефонували з поліції. До них звернулося Крістіанове керівництво. Уже два тижні від нього не було жодної звістки. Мій брат їм не телефонував і не надсилав медичних довідок. А він так ніколи не робив.

— Коли вам зателефонували?

— 10 липня 2008 року. Я це дуже добре пам’ятаю.

Шаплен записав дату і порівняв зі своїми нотатками. Уперше Мйоссан зустрівся з Анною Марією Штрауб 23 травня 2008 року. І менш ніж за два місяці він зникає. Може, це якось пов’язано?

— А ви самі не помітили, як він зник?