— Гадаю, з ними обома все гаразд, однак моє місце там.

Едмундс бачив, що Бакстер вагалася між співчуттям до його родини та невірою, що він покине команду, покине її в такий важкий час.

— Я не потрібен тобі тут, — запевнив її він.

— Вона, — Бакстер кивнула на кабінет Ваніти, — підписала?

— Якщо відверто, мені все одно. Я лише передав їй прохання про переведення назад до Фрауда.

— Що ти зробив?

— Одруження. Звання детектива. Розлучення, — сказав Едмундс.

— Я не мала на увазі… Це стосується не всіх.

— У мене скоро народиться дитина. Я не збираюся перевіряти.

Бакстер посміхнулася, згадавши свою жорстку реакцію на новину про вагітність його нареченої.

— Тоді чому б тобі не припинити гаяти мій час і просто не повернутися до Фрауда, — процитувала вона із сумною посмішкою.

На подив Едмундса, вона міцно його обняла.

— Якщо раптом я тобі знадоблюся для чогось, телефон зі мною, — сказав він, а потім щиро додав:

— Для будь-чого.

Бакстер кивнула й відпустила його.

— Завтра я знову повернуся до роботи, — засміявся він.

— Знаю.

Едмундс наївно всміхнувся їй, одягнув піджак та вийшов з офіса.