Чомусь барліг найвідомішого у світі вбивці-соціопата зовсім його не захоплював. Це було наче підглядати за завісу магічного фокуса. Він очікував гротескних картин, написаних кров’ю, зловісних релігійних написів на стінах, жахливих фотографій чи трофеїв від його значного переліку жертв, але там не було нічого, хоча попри це у вибіленій кімнатці було щось недобре.

Там не було телевізора, комп’ютера, дзеркал. Шість наборів однакового одягу були акуратно розкладені по шухлядках і висіли в гардеробі. У холодильнику лише пінта молока, а замість ліжка — тонкий матрац на підлозі: звична справа для солдатів, які повернулися додому, але залишились назавжди інші. Книжки на стелажі розставлені за кольорами: «Про війну», «Про мораль», «Особливі види: непорозуміння в людській еволюції», «Енциклопедія із вибухівки», «Медична біохімія»…

Вульф знову протер запітнілу шибку й помітив на вузькій під’їзній доріжці біля входу авто. Крізь нещільні вікна він чув, що мотор працював. Авто впізнати він не міг, однак знав напевне, що воно виглядало надто дорогим, щоб належати комусь із тутешніх мешканців. Відчуваючи, що тут щось не так, Вульф підвівся.

Авто на доріжці раптом прискорилося, а відразу за ним під’їхало ще два авто озброєної групи швидкого реагування, які різко загальмували на траві та камінцях під його вікном на другому поверсі.

— От же лайно, — сказав Вульф, уже прямуючи до дверей.

Він вийшов до похмурого коридору, дозволивши дверям до квартири Массе зачинитися позаду. Старі сходи в кінці коридору вже протестуюче скрипіли під вагою першої хвилі озброєних поліціянтів.

Тікати було нікуди.

До нього вже наближалися важкі кроки. Ані пожежного виходу, ані вікон, лише жалюгідні обдерті двері кімнати навпроти.

Вульф постукав, кроки пришвидшилися.

Він постукав знов, у деревині з’явилася тріщина.

У відчаї, він спробував виламати двері. Щойно на сходах з’явилися поліціянти, замок вилетів з деревини й упав до порожньої кімнати. Вульф зачинив за собою двері. Уже за кілька секунд почулися важкі удари у двері Массе.

— Поліція! Відчиняйте!

Ще за кілька секунд пролунав гучний постріл, яким поліціянти вибили замок, щоб удертися до крихітної квартири. Серце Вульфа шалено билося. Він ліг на підлогу, прислухаючись до моторошних звуків обшуку лише в кількох метрах від нього.

— Тут лише одна клята кімната! — почув він знайомий голос, який сперечався з кимось на сходах. — Якщо вони досі його не знайшли, то напевно ж його тут немає.

Вульф знову підвівся й визирнув крізь маленьку дірочку, коли Бакстер і Фінлі з’явилися в куті огляду. Поки вони нетерпляче чекали в коридорі, Бакстер дивилася прямо на нього і, на якусь мить, Вульф був упевнений, що вона бачила його. Жінка дивилася нижче, на зламаний замок.