***

Переконавшись, що докази Едмундса неспростовні, Ваніта поширила фотографії Массе у пресі. Його понівечене обличчя, яке було неможливо не впізнати, тепер миготіло на кожному каналі новин у світі. Зазвичай піар-команді довелось би благати телевізійні студії, щоб вони показували те фото хоча б упродовж трьох секунд, тож Ваніта не стала чекати, поки вляжеться безпрецедентність випадку. Вона посміхалася із такого шаблону: прагнення самого вбивці стати відомим і спричинило його провал.

Попри чіткі вказівки для загалу глядачів, вони завалили операторів сотнями дзвінків з інформацією про Массе, датованою аж від 2007 року. Бакстер доручили перевіряти оновлення кожні десять хвилин і підтримувати зв’язок із командою, яка контролювала камери спостереження по всьому місту. Чим більше проходило часу, тим більше вона занепадала духом.

— Та чи ці люди геть не слухають! — вигукнула вона, зім’явши останню роздруківку. — Чому я маю розбиратися, чи був він у біса в «Сейнсберрі» п’ять років тому, чи ні? Мені потрібно знати, де він зараз!

Фінлі не посмів промовити ані слова. На комп’ютері Бакстер пролунав сигнал.

— Просто прекрасно, ось іще прийшло.

Сковзнувши знов у своє крісло, Бакстер відкрила лист із кол-центру. Вона переглянула низку невідповідних дат, аж доки не натрапила на час 11.05 сьогоднішнього ранку. Вона провела пальцем по екрану, щоб прочитати решту деталей. Повідомлення було від інвестиційного банкіра, який відразу ж видався Бакстер надійнішим свідком, аніж психи та безхатьки під кайфом, дзвінки від яких становили дві третини від загальної кількості інформації, яка зараз надходила.

Місцеперебування: Ладґейт Гіл.

Бакстер підвелася і пробігла повз Фінлі ще до того, як він навіть не встиг її запитати, що вона знайшла. Вона рвонула сходами до контрольної кімнати Центральної криміналістичної команди із зображень.

***

Порівняно з досвідом Вульфа у справі Халіда, йому було дивно спостерігати за таким розслабленим та цивілізованим слуханням. Він зрозумів, що підсудного звинувачували у ненавмисному, а не зумисному вбивстві. Розгляд справи тривав третій день не для того, щоб довести провину чоловіка, а лише, щоб вирішити, як сильно він винен.

Через дев’яносто хвилин розгляду справи, двоє людей позаду Вульфа вийшли, потурбувавши всіх у судовій залі внизу, коли двері гучно зачинилися за ними. Щойно представник захисту почав свою промову, як раптом десь неподалік увімкнулася перша пожежна сирена. Одна за одною повмикалися й інші, волаючий сигнал наближався до тихої судової зали, немовби хвиля, аж доки не заповнив її остаточно.