Що б не трапилося, Бакстер усе одно до кінця цього дня мала щось втратити. Хотіла б вона знати, як багато.

***

Едмундс працював усю ніч, аналізуючи підозрілі грошові сліди, які кружляли містом немов числові хлібні крихти… Якщо додати те, що у Массе знайшли лептоп Чемберса, це ще більше підтверджувало і без того неспростовні докази його провини та те, що, яким би неймовірним це не було, «Лялькар» і «Фаустівський вбивця» — це одна людина.

Він відчував легке розчарування від того, що ніколи не зустрінеться з цим неймовірним та вигадливим серійним убивцею особисто, хоча без сумніву, відкриття причетності Вульфа шокувало його значно більше, ніж будь-який монстр, якого він тільки міг собі уявити.

Едмундс розмірковував, чи дізнається насправді про це весь світ.

Едмундс був утомлений і намагався зосередитися, щоб закінчити свою роботу. Десь о 4 ранку він отримав повідомлення від тещі й відразу ж передзвонив їй. Уночі в Тіа почалася незначна кровотеча і лікар попросила її приїхати, лише задля перестороги, щоб переконатися, що з дитиною все гаразд. Вони поїхали до лікарні, і мати Тіа наполягала, що все добре і йому не потрібно хвилюватися. За Тіа лише хотіли попильнувати впродовж кількох годин.

Коли Едмундс розгнівано поцікавився, чому вона не зателефонувала йому раніше, жінка пояснила, що Тіа не хотіла непокоїти його такого важливого дня і що вона б розлютилася, якби дізналася, що вони говорили. Думка про те, що Тіа переживала це сама, засмутила його, і, поклавши слухавку, Едмундс не міг думати ні про що інше, окрім як про те, що сильно хотів бути там, із нею.

О 6.05 до офіса зайшла Ваніта, убрана у гарний брючний костюм, передбачаючи день перед камерами. З її парасольки капало, і вода позначала її шлях від дверей, різко змінюючи курс, коли вона помітила Едмундса за столом.

— Доброго ранку, детективе, — привіталася вона. — Вам доведеться передати це пресі, вони невблаганні. Надворі просто кінець світу.

— Вони почали збиратися відразу після опівночі, — сказав Едмундс.

— Ви знову провели тут усю ніч? — запитала вона, більше вражена, аніж здивована.

— Я не збираюся до цього звикати.

— Ніхто з нас не збирався… — посміхнулася вона йому. — Ви далеко підете, детективе Едмундсе. Продовжуйте так і далі.

Едмундс передав їй завершений фінансовий звіт, на який витратив усю ніч. Вона прогорнула стос паперів.

— Неспростовний?

— Повністю. Квартира-студія у Ґолдгавк-роуд належить благодійній організації, яка забезпечує житлом поранених солдатів, саме тому його було важче знайти. Він просто платить їм значно знижену ренту. Це все на дванадцятій сторінці.