Я взяв свою геологію з канапи, де вона валялася весь день і вечір, і хтось встиг посидіти на ній і заштовхати глибоко між подушки, та малятко було надто велике, щоб сховатися цілком. Я глянув на неї, як дивляться на викопний артефакт невідомого призначення. В кіно поруч з Керол Джербер цей несамовитий картярський розгул був схожий на сон. Тепер сном здавалася Керол з її ямочками і хлопцем, якого звуть, як боксера. В кишені ще залишалося шість баксів, і безглуздо було відчувати розчарування через те, що за жодним столом мені не знайшлося місця.

Вчитися, ось що я мав. Подружитися з геосинкліналями. Отаборюся у вітальні другого поверху або знайду спокійний куточок у кімнаті відпочинку в цоколі.

Та саме тоді, коли я виходив, затиснувши під пахвою історичну геологію, Кербі Макклендон жбурнув карти на стіл із криком:

— Хай йому грець! Я прогорів до нитки! А все через те, що мене постійно наздоганяла срана пікова дама! Я вам, хлопці, дам векселі, бо, їй-богу, в мене за душею вітер свище.

Він пройшов повз мене, не оглядаючись, лише пригнув голову у дверях: мені завжди здавалося, що високий зріст — це свого роду прокляття. Через місяць Кербі згорить до нитки в значно глибшому сенсі: перелякані батьки заберуть його з університету після нервового зриву і недолугої спроби самогубства. Тієї осені він не був ні першою, ні останньою жертвою чирвоманії, та єдиним, хто спробував накласти на себе руки, проковтнувши дві пляшечки дитячого аспірину з апельсиновим смаком.

Ленні Дорія навіть не завдав собі клопоту глянути йому вслід. Він подивився на мене.

— Сядеш, Райлі?

Коротку мить тривала справжня, запекла боротьба за мою душу. Мені треба було вчитися. Я планував вчитися, і для такого стипендіата, як я, це був хороший план, у всякому разі куди розумніший, ніж сидіти тут у прокуреній кімнаті, додаючи до загального чаду викид моїх «Пел-Мел».

Я сказав: «А чому б ні?», і сів грати у «чирву» майже до першої ночі. Коли нарешті припхався до себе, Нейт лежав на ліжку і читав Біблію. Це завжди було останнє, що він робив перед сном. Це була, пояснив він мені, його третя подорож по Слову Божому, як він називав Біблію. Дістався вже до Наума. Нейт подивився на мене зі спокійною цікавістю, поглядом, що відтоді майже не змінився. Коли тепер задуматися, то й сам Нейт майже не змінився. Він мав намір стати стоматологом і став ним. У торішню різдвяну листівку була вкладена світлина його нового кабінету в Голтоні. На фото троє мудреців стояли над набитими сіном яслами посеред засипаного снігом газону. Позаду Марії і Йосипа виднілися двері з табличкою: «НЕТАНІЕЛ ГОППЕНСТЕНД, Д.З.Х.»[37]