«Якщо ти дійсно хочеш засунути туди руку, — сказала Керол, усміхаючись своєю незвичайною, легкою усмішкою, що переважно складалася з ямочок і виразу очей. — Якщо ти дійсно хочеш засунути туди руку».

Посеред танців у суботу ми з нею вийшли покурити. Вечір був теплий, і попід північною цегляною стіною «Ленджілла» у світлі місяця, що сходив над Чедбурн-голом, обіймалися і цілувалися не менш ніж двадцять пар. Ми з Керол приєдналися до них. І незабаром моя рука була вже під її светром. Я потер великим пальцем гладеньку тканину чашечки її ліфчика, відчуваючи, як твердне горбик її пипки. Моя температура підіймалася. І її теж, як я відчув. Вона подивилася мені в обличчя, все ще зімкнувши пальці на моїй шиї, і промовила: «Якщо ти дійсно хочеш засунути туди руку, гадаю, ти винен декому телефонний дзвінок, адже так?»

«У мене є час, — сказав я собі, поринаючи в сон. — Сила-силенна часу на навчання, сила-силенна часу, щоб зателефонувати. Сила-силенна часу».

14

14

Скіп Кірк провалив контрольну з антропології (відповівши на половину питань навмання) й отримав п’ятдесят вісім балів. Він отримав С з мінусом за контрольну з вищої математики, тай то лише тому, що ці теми частково пройшов в останньому класі школи. На соціології, куди ми ходили разом, він дістав за контрольну D з мінусом, ледь дотягши до сімдесяти.

Та проблеми були не тільки в нас. Ронні, щасливчик у «чирві» — понад п’ятдесят баксів за десять днів гри, якщо йому вірити (тільки ніхто не вірив до кінця, хоча ми й знали, що він виграє) — був повним невдахою в навчанні. Він провалив французьку, а також твір про краватки — ми відвідували один семінар («Клав я на їхні краватки, я їм у «Макдональдзі»», — заявив Ронні), і ледь-ледь витягнув історію (її ми слухали в різних викладачів), встигнувши перед самою парою переглянути конспект когось зі своїх шанувальників.

Кербі Макклендон перестав голитися і почав гризти нігті поміж роздачами. А ще він почав частенько прогулювати заняття. Джек Фрейді переконав свого консультанта виписати його зі статистики, хоча термін виписок офіційно скінчився.

— Я пустив сльозу, — зізнався він мені буденним тоном, коли ми у вітальні до глибокої ночі полювали на «стерво». — Навчився цього в драмгуртку.

За кілька ночей, коли я зубрив, до мене постукав Ленні Дорія (Нейт уже годину як вирубився і спав сном праведника без академічних заборгованостей) і запитав, чи не напишу я роботу про Кріспа Аттіка. Він чув, що я це вмію. «Добре заплачу, — переконував мене Ленні, — я зараз у виграші на десять баксів». Я сказав, що, на жаль, не можу йому допомогти, бо й сам ще не здав кілька робіт. Ленні кивнув і вислизнув геть.