— Про яку суму йдеться? — поцікавилася вона. — Досить, щоб втекти до Каліфорнії, чи трохи менше?

— Дев’ять доларів.

Вона засміялася і взяла мене за руку.

— Отже, побачення, — сказала Керол. — Можеш купити мені ще й попкорну.

— Домовилися. Тобі все одно, який фільм буде перший?

Вона кивнула.

— Боґі — завжди Боґі.

— Ти права, — сказав я. — Та сподівався, що перший буде «Мальтійський сокіл».

Так і виявилося. На середині, коли Пітер Лорре відігрував свій доволі зловісний гомосексуальний епізод, а Боґі дивився на нього з ввічливим, лукавим подивом, я глянув на Керол. Вона дивилася на мене. Я нахилився і поцілував її в масні від попкорну губи в чорно-білому місячному світлі першого натхненного фільму Джона Г’юстона. Губи в неї були солодкі та податливі. Я трішки відсунувся. Вона все ще дивилася на мене. Легка посмішка повернулася. Керол простягнула мені свого пакетика з попкорном. Я відповів коробочкою з льодяниками, і ми додивилися фільм до кінця.

11

11

Дорогою назад до комплексу гуртожитків Чемберлен — Кінг — Франклін я майже несвідомо взяв її за руку. Вона досить природно переплела пальці з моїми, та, здавалося, у ній відчувалася деяка скутість.

— Повернешся на «Бунт на «Кейні»»? — спитала вона. — Якщо не загубив корінець квитка, тебе пустять. Або візьми мій.

— Та де. Я маю вчити геологію.

— Закладаюся, все закінчиться картами на цілу ніч.

— Не можу собі цього дозволити, — заперечив я цілком щиро. Я збирався повернутися і засісти за підручник. Чесно.

— «Самотні боріння» або «Життя кредитного студента», — сказала Керол. — Щемливий роман Чарльза Діккенса. Ви ридатимете, коли хоробрий Пітер Райлі кинеться в річку, дізнавшись, що Служба фінансової допомоги позбавила його стипендії.

Я засміявся. Вона була дуже прониклива.

— Знаєш, ми з тобою в одному човні. Якщо завалимо, можемо скоїти подвійне самогубство. Пірнемо в Пенобскот, і прощай жорстокий світе.

— А що взагалі дівчина з Коннектикуту робить в Мейнському університеті? — запитав я.