— А вас як звуть, сер?

— Стенлі Кірк, для друзів Скіп. Ви можете називати мене Стенлі.

По цих словах залом пробіг тихий, нервовий смішок, Еберсоул його мовби не почув.

— Що ж, містере Кірку, ваш семантичний софізм врахований, та він не змінює того факту, що Стоуклі Джонз і тільки він один демонструє цей символ по всьому студмістечку ще з першого дня семестру. Містер Дірборн повідомив мене…

— Містер Дірборн навіть не знає, що таке знак миру і звідки він походить, — перебив Нейт. — Тому, гадаю, дещо нерозумно з вашого боку надто покладатися на його слова. І в мене, містере Еберсоуле, на спині куртки випадково намальований знак миру, тож звідки вам знати, що це не я бризкав балончиком?

В Еберсоула відвисла щелепа. Не сильно, але досить, щоб зіпсувати співчутливу посмішку та ідеальний вигляд з обкладинки журналу, а заступник декана Ґарретсен насупився, немов зіштовхнувся з поняттям, якого він не розуміє. Хорошого політика або університетського адміністратора вкрай рідко вдається захопити зовсім зненацька. Це надзвичайно дорогоцінні моменти. Цим я дорожив тоді й, по-моєму, дорожу ним і сьогодні.

— Брехня! — вигукнув Дірка швидше ображено, ніж сердито. — Навіщо ти брешеш, Нейте? Ти остання людина на третьому, від якої я очікував…

— Я не брешу, — відповів Нейт. — Підіймись у мою кімнату і дістань з шафи мій бушлат, як не віриш. Перевір.

— Ага, а заразом заглянь і до моєї шафи, — сказав я, підводячись поряд з Нейтом. — Перевір мою стару шкільну куртку. Ти її відразу впізнаєш. Ота, зі знаком миру на спині.

Еберсоул вдивлявся в нас, злегка примруживши очі, а тоді запитав:

— Коли саме ви намалювали цей так званий знак миру на своєму одязі, молоді люди?

Цього разу Нейт збрехав. На той час я знав його достатньо добре, щоб зрозуміти, як йому було важко… але він впорався по-чемпіонськи.

— У вересні.

Для Дірки це стало останньою краплею. Він злетів, наче ракета з космодрому, як висловилися б мої діти, от тільки це було б неточно. Злетів він, як Дональд Дак. Він, звісно, не стрибав, лопотячи руками, і не кахкав «кря-кря-кр-р-р-ря», як робив Дональд, впадаючи в гнів, але він нестямно заверещав і ляснув себе плазом долоні по веснянкуватому чолі. Еберсоул знову його вгамував, цього разу вхопивши за передпліччя.

— А ви хто? — запитав у мене Еберсоул, уже скоріше різко, ніж м’яко.

— Піт Райлі. Я намалював на своїй куртці знак миру, тому що мені сподобався Стоуків. А ще, щоб показати, що в мене є кілька суттєвих питань стосовно того, що ми робимо у В’єтнамі.

Дірка випручався з рук Еберсоула. Підборіддя випнуте, губи розтягнуті так, що видно було весь набір зубів.