Мамі я про це не говорив, але її триста доларів пішло на двох репетиторів. Один, аспірант, допоміг мені з таємницями тектонічних плит і дрейфу материків, а другий — старшокурсник, любитель марихуани з Кінг-голлу, що допомагав Скіпові з антропологією (і, можливо, написав за нього одну-дві письмові роботи, хоча точно я не знаю). Цього другого хлопця звали Гарві Брандідж, і він був перший, хто в моїй присутності вжив фразу: «Повний облом, народе!»

Ми зі Скіпом разом пішли до декана гуманітарного факультету. Про те, щоб звернутися до Ґарретсена після зборів у залі для відпочинку Чемберлена в листопаді, звісно, й мови не було. Ми виклали йому наші проблеми. Як першокурсники, формально ми не мали жодного стосунку до гуманітарного, бо ще не мали права обирати спеціалізацію, проте декан Рендл вислухав нас. І порадив поговорити окремо з кожним викладачем, пояснити, в чому річ, тобто практично здатися на їхню милість.

Так ми і зробили, ненавидячи кожну хвилину цих візитів. Одним з факторів, що дуже зміцнив нашу дружбу в ті роки, було те, що нас виховували на янківських принципах, один з яких звучав так: проси допомоги тільки в разі, коли дуже притисне, а може, й тоді не варто. Ці болісні обходи ми витримали тільки завдяки взаємній підтримці. Коли зі своїм викладачем розмовляв Скіп, я чекав у коридорі, палячи цигарку за цигаркою. Коли була моя черга, він чекав мене.

Загалом викладачі поставилися до нас з таким співчуттям, що я ніколи й подумати не міг: майже всі старалися щосили, щоб ми не лише склали, а й отримали оцінку, яка б дозволила зберегти стипендію. Тільки Скіпів викладач вищої математики був абсолютно невблаганний. Проте Скіп розбирався в предметі достатньо, щоб здача пройшла гладко і без чиєїсь допомоги. Через багато років до мене дійшло, що для більшості наших викладачів це було швидше питання моралі, ніж освіти: їм не хотілося читати прізвища своїх колишніх студентів у списках загиблих і запитувати себе, чи немає в цьому частково і їхньої провини. Бо різниця між D і C з мінусом була водночас різницею між хлопцем, що бачить і чує, і овочем, що валяється у якомусь шпиталі для ветеранів В’єтнаму.

42

42

Після однієї з таких бесід, коли попереду вже грізно маячили підсумкові іспити, Скіп вирушив у «Ведмежий барліг» до свого репетитора з антропології на курс стимульованого кавою завчання. Я чергував на посуді в Голіоуку. Коли конвеєр нарешті зупинився до вечора, я пішов назад у гуртожиток, щоб знову засісти за підручники. У вестибюлі я зазирнув до своєї поштової скриньки і знайшов рожеве сповіщення про бандероль.