Усе не може так скінчитися, кричить, задихаючись, мій позбавлений кисню мозок. Не таким має бути мій кінець. Це обман, мене вкотре ошукали. Це… Аж раптом чую глухий удар, і його хватка слабшає. Я можу дихати. Я скидаю його руки зі своєї шиї. Перед очима розвиднюється. Отець Мартін витріщається на мене широко розплющеними від приголомшення очима. Він розкриває рота:

— Зізнайся…

Його останнє слово витікає цівочкою темно-червоної крові. Його очі й далі витріщаються на мене, проте їхнє світло вже згасло. Тепер це лише дві заповнені рідиною кулі. Те, що колись їх оживляло, нарешті померло.

Я виборсуюся з-під тіла. З його спини стирчить сокира. Я підводжу очі. Ніккі стоїть над тілом свого батька, її обличчя і одяг заляпані його кров’ю, кров скрапує з її рук. Вона дивиться на мене так, ніби тільки-но мене помітила.

— Вибач. Я не знала. — Вона осідає на землю коло свого батька, сльози змішуються з кров’ю на її обличчі. — Я мала прийти раніше. Я мала прийти раніше.

2016 рік

2016 рік

Питання. Багато питань. Я приблизно можу відповісти на «як», «де» і «що», а от «чому» — для мене досі загадка.

Схоже, Ніккі приїхала відразу, щойно отримала моє повідомлення. Коли не знайшла мене вдома, зазирнула до пабу. Черил сказала їй, куди ми пішли, а решту розповіли медсестри. І вона, не вагаючись, побігла за нами до лісу. Я радий, страшенно радий, що вона це зробила.

Хлоя вирішила востаннє навідати свого батька. Величезна помилка. Як і згадка про те, що вона ночуватиме у наметі в лісі. І її висвітлене волосся. Мабуть, саме це його спровокувало. Несподівана схожість із Ханною. Це розворушило його хворий розум.

До речі, лікарі досі не можуть дійти згоди, що робилось у його голові. Чи був він при тямі, коли втік з пансіонату й намагався нас убити, чи то було тимчасове прояснення в його слабій голові, чи, може, усе було навпаки? Може, він тільки прикидався інвалідом і весь цей час прекрасно все розумів.

Та він мертвий, і ми ніколи про це не дізнаємося. Хоч я впевнений, що хтось прославиться на цій історії і добряче розбагатіє, написавши книжку абощо. Либонь, Міккі бризкає слиною у своїй могилі.

Теорія, здебільшого моя, згідно з якою отець Мартін убив Елізу, бо думав, що вона була Ханною, шльондрою, яка носила його позашлюбну дитину і, як на його хвору уяву, могла зруйнувати його репутацію. Навіщо він порубав її? Єдине пояснення, яке спадає мені на думку, — це той уривок з Біблії, що його він цитував у лісі: «Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя одноруким чи кульгавим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкинутим у вогонь вічний».