Він обтрушує джинси, зчищаючи розлите пиво. Я вкотре дивуюся, наскільки контрастують його сильні руки і худющі слабкі ноги.

«Сильні ноги».

Слова зринають у моїй голові, зовсім не очікувані слова.

«Він обдурив їх усіх».

Я підводжуся так рвучко, що мало не перекидаю два інші кухлі.

«Я знаю, що вони інколи там зустрічалися».

Ґев підхоплює свого кухля.

— Що за чортівня?

— Я мав рацію, — кажу.

— Стосовно чого?

Витріщаюся на них.

— Я помилявся, але я мав рацію. Знаю, це звучить як божевілля. У це важко повірити, але… усе сходиться. Дідько. Геть усе сходиться.

«Диявол, який ховається під маскою. Зізнайся».

— Еде, що ти маєш на увазі? — цікавиться Гоппо.

— Я знаю, хто вбив Вальсову Дівчину. Елізу. Я знаю, що з нею сталося.

— Що?

— Божа кара.

— Я казала вам по телефону, містере Адамс. Час відвідин уже минув.

— А я казав вам, що мушу його побачити. Це важливо.

Медсестра — та сама огрядна сувора на вигляд жіночка, яка зустріла мене минулого разу, — підозріливо дивиться на нас трьох (Гоппо і Гладкий Ґев наполягли, що підуть зі мною. Стара банда. Остання пригода).