4

Наступного ранку після кави, короткої прогулянки на три милі, сніданку в сусідній кав’ярні та гарячого душу Голлі зателефонувала в поліцейське управління міста Дейтона й попросила зв’язати її з відділом регулювання дорожнього руху. На диво коротке очікування — й на дроті з’явився офіцер Лінден і поцікавився, чим він може їй допомогти. Голлі це дуже потішило. Ввічливий поліцейський завжди покращував їй настрій. Хоча, заради правди, такі траплялися переважно на Середньому Заході.

Голлі відрекомендувалася, сказала, що її цікавить білий фургон «еконолайн», який залишили на громадській парковці на бульварі Нортвудз у квітні, і спитала, чи перевіряє управління безкоштовні міські паркінги.

— Звісно, — відповів офіцер Лінден, — але не для того, щоб штрафувати за перевищення шестигодинного ліміту. Тут працюють копи, а не паркувальники.

— Розумію, — сказала Голлі, — та вони ж і покинуті автів­ки видивляються, чи не так?

Лінден розсміявся:

— Певно, ваша фірма часто має справу з поверненням украдених і перепроданих машин?

— А також з утікачами з-під застави, це наш хліб із ­маслом.

— Тоді ви знаєте, як воно працює. Нас особливо цікавлять дорогі автомобілі, які вже довго стоять на таких парковках, як у місті, так і на довгостроковій стоянці в аеропорту. Усі ці «деналіси», «ескалади», «яги» й «бімери». Кажете, потрібний вам фургон був на нью-йоркських номерах?

— Точно.

— Найпевніше, першого дня він багато уваги не привернув — мешканці Нью-Йорка таки їздять до Дейтона, як не важко в це повірити. Та чи стояв він там і на другий день? Можливо.

Навіть у такому разі до приїзду Мейтлендів залишалася ціла доба.

— Дякую вам, офіцере.

— Якщо хочете, я можу перевірити штрафний майданчик.

— Немає потреби. Цей фургон потім об’явився за тисячу миль звідси.

— А чому це вас цікавить, якщо ваша ласка?

— Так, звісно, — відповіла Голлі. Як-не-як, вона розмовляла з поліцейським. — На ньому викрали дитину, яку згодом убили.

  5