Жінка не знала, що Террі помер, мабуть, ніхто з працівників Гейсмана не знав, і Голлі не сильно цьому дивувалася. Убивства Френка Пітерсона і Террі Мейтленда сталися за сотні миль звідси в маленькому місті; того ж тижня прихильник ІДІЛ застрелив вісьмох чоловіків у торговельному цент­рі в Теннессі, а торнадо зрівняв із землею містечко в Індіані, тож якщо ця подія таки потрапила в національні новини, то хіба що як замітка на останній шпальті «Гаффінгтон пост» — з’явилася і пішла в небуття. Та й Марсі Мейтленд навряд чи стала б контактувати зі свекром, щоб повідомити йому сумні новини, — навіщо, враховуючи його теперішній стан?

«Ви репортерка? — спитала місіс Келлі. — Ми вже натерпілися від вашого брата».

Гаразд, отже, туди навідалися репортери, а також поліція, і місіс Келлі, яка першою зустрічає всіх відвідувачів клініки Гейсмана, довелося від них усіх потерпати. Та запитання вони ставили не про Террі Мейтленда — інакше б місіс Келлі знала, що він помер. То в чому, блін, проблема?

Голлі відставила каву, витягла з наплічної сумки свій айпед, увімкнула й пересвідчилась, що він повністю заряджений, тож повертатися до «Старбаксу» їй не доведеться. Вона сплатила невеличкий внесок за доступ до архівів місцевої газети (старанно занотувавши це до звіту про витрати) і розпочала пошуки з дев’ятнадцятого квітня — того дня, коли Мерлін Кессіді покинув фургон у Дейтоні. І майже напевно в цей самий день фургон викрав хтось інший. Голлі уважно перечитала всі місцеві новини й не знайшла ніякої інформації про клініку Гейсмана. Протягом п’яти наступних днів — теж нічого, хоч інших новин вистачало: автомобільні аварії, два незаконні проникнення в оселі, пожежа в нічному клубі, вибух на заправці, скандал із розкраданням коштів за участі чиновника з освітнього департаменту, пошук двох зниклих сестер (білошкірих) із сусіднього Тротвуда, звинувачення в застосуванні вогнепальної зброї проти неозброєного підлітка (чорношкірого), що його висунули офіцеру поліції, акт вандалізму в синагозі, де намалювали свастику.

Потім, двадцять п’ятого квітня, на першій шпальті з’явив­ся кричущий заголовок — дві зниклі дівчинки з Тротвуда, Ембер і Джолін Говард, були знайдені мертві й понівечені в яру неподалік від власного будинку. Поліцейський, ім’я якого не розголошується, повідомив, що «ці маленькі дів­чатка зазнали невимовно жорстоких тортур». І так, їх обох до того ж зґвалтували.

Двадцять п’ятого квітня Террі Мейтленд перебував у Дейтоні. Звісна річ, він був тут із родиною, проте…

Ніякого подальшого розвитку в справі двадцять шостого квітня — того самого дня, коли Террі Мейтленд востаннє відвідував батька, і нічого — двадцять сьомого, коли Мейтленд із родиною полетіли назад у Флінт-Сіті. Потім, двадцять восьмого квітня, поліція оповістила, що допитує «особу в оперативній розробці». За два дні цю «особу в розробці» заарештували. Чоловіка звали Гіт Голмз. Тридцять чотири роки, мешканець Дейтона, працював санітаром у клініці розладів пам’яті імені Гейсмана.