— Певно що так. І я знаю дещо таке, про що не писали в газетах. Заприсягнусь на власній дупі, що воно б зіграло велику роль на суді Гіта, якби один такий відбувся.

— Що, Кенді? Що саме, що?

— Коли копи дізналися, що після вбивства він побував у клініці розладів пам’яті, то обшукали всі палати в крилі «Б» й особливу увагу приділили Мейтлендовій, бо Кем Мелінскі сказав, що бачив, як Гіт звідти виходив. Кем у нас прибиральник. Гіта він помітив передусім тому, що мив тоді підлогу в коридорі, а Гіт посковзнувся й гепнувся на дупу.

— Ти в цьому певна, Кенді?

— Певна, й ось у чому річ. Моя найкраща подруга з медсестер, жінка на ім’я Пенні Прудом, чула, як після обшуку в палаті «5-Б» один із копів говорив телефоном. І він сказав, що там знайшли волосину, біляву волосину. Що ти на це скажеш?

— Скажу, що вони мали зробити ДНК-тест і з’ясувати, чи не належить вона одній із Говардових дівчат.

— Заприсягнусь на власній дупі, що зробили. Як у серіалі «Сі-Ес-Ай: Місце злочину».

— Результатів тесту так і не оприлюднили, — сказала Голлі. — Чи не так?

— Ні. Але ж ти знаєш, що знайшли копи в підвалі місіс Голмз?

Голлі кивнула. Цю деталь таки оприлюднили, і згадка про це мала б кілком уп’ястися в серця батьків. Хтось проговорився, і в газеті надрукували. Може, і по телебаченню говорили.

— Більшість секс-убивць беруть собі трофеї, — авторитетно заявила Кенді. — Це я бачила в «Медичному детективі» і «Вихідних даних» [183]. Звичайна поведінка для цих пришелепків.

— Але тобі Гіт Голмз ніколи пришелепком не здавався.

— Вони приховують свою справжню натуру, — зловісно мовила Кенді Вілсон.

— Та він не дуже намагався приховати свій злочин, чи не так? Його бачили люди, є навіть запис із камер спостереження.

— І що? Він очманів, а очманілим на все посрати.

«Певна, що детектив Андерсон й окружний прокурор у Флінт-Сіті те саме сказали про Террі Мейтленда, — подумала Голлі. — Попри те, що деякі серійні вбивці… секс-убивці, як їх назвала Кенді Вілсон, можуть роками ховатися від правосуддя. Наприклад, Тед Банді або Джон Вейн Ґейсі».

Голлі підвелася.

— Дуже дякую, що приділила мені час.

— Подякуй так, щоб про нашу розмову не дізналася місіс Келлі.