— Як на мене, гарна ідея, але я мушу узгодити це зі своїм клієнтом, містером Пеллі.

— Поговоріть натомість із Гові Ґолдом. Я дам вам його номер.

— За протоколом…

— Алек працює на Гові, тож протокол — не проблема.

Голлі поміркувала.

— А ви не зв’яжетесь із поліцейським управлінням Дейтона й прокурором округу Монтґомері? Я не можу дістати всю потрібну інформацію щодо вбивства дівчаток Говард і цього Гіта Голмза — так звали санітара, — але, мабуть, у вас вийде.

— Суд над Голмзом іще триває? Якщо так, то, мабуть, багато інформації не діста…

— Містер Голмз помер, — Голлі зробила паузу. — Як і Террі Мейтленд.

— Господи, — пробурмотів Ралф. — Що за химерія?

— Далі буде ще химерніше, — відповіла Голлі. У цьому вона теж не сумнівалася.

— Химерніше, — повторив Ралф. — Черв’яки в канталупі.

— Прошу?

— Нічого. Зателефонуйте містеру Ґолду, окей?

— Усе одно я вважаю, що спершу краще зателефонувати містеру Пеллі. Для певності.

— Якщо вам так зручніше. І, міз Ґібні… мабуть, ви таки знаєтеся на своїй справі.

Остання фраза зрушила Голлі на усмішку.

  11

Голлі отримала від Алека Пеллі зелене світло, тож вона відразу набрала Гові Ґолда й нервовими кроками взялася міряти дешевий готельний килим, навіжено клацаючи свій «Фітбіт» на показники пульсу. Так, містер Ґолд гадає, що їй не завадить узяти квиток до Флінт-Сіті, і ні, не треба їй летіти другим класом.