Вона їла повільно, щедро поливаючи млинці сиропом. Не справжнім, не кленовим, та все одно смачним, і як же добре було їсти в такому закладі, де можна просто сидіти й нікуди не поспішати.

Поки Голлі все доїла, то ухвалила одну непевну постанову. Якщо вона зателефонує детективу Андерсону, не повідомивши про це Пеллі, то він матиме право в будь-який момент її звільнити — коли їй так кортіло (знову виринули слова Білла) гнатися за істиною. Більше того, це просто неетично.

Повернулась офіціантка, запропонувала долити кави, і Голлі погодилася. У «Старбаксі» безкоштовної добавки не пропонують. А кава в «Млинцях» хоч і не вишукана, та досить пристойна. Як і сироп. «І як я, — подумала Голлі. Її терапевт казав, що протягом дня дуже важливо таким чином самоутверджуватися. — Може, я й не Шерлок Голмз чи Томмі й Таппенс, як на те пішло, але слідчий з мене пристойний, і я знаю, що мені робити далі. Містер Пеллі може зі мною сперечатися, і я ненавиджу суперечки, але дам йому відсіч, якщо доведеться. Увімкну свого внутрішнього Білла Годжеса».

Вона трималася цієї думки, поки набирала номер. Коли Пеллі взяв слухавку, Голлі сказала:

— Террі Мейтленд не вбивав малого Пітерсона.

— Що? Ви щойно сказали, чи мені почуло…

— Так. Тут у Дейтоні знайшлося кілька цікавих фактів, містере Пеллі, але перш ніж перед вами звітувати, я маю поговорити з детективом Андерсоном. Ви не заперечуєте?

Суперечки, якої Голлі так боялася, не відбулося.

— Треба переговорити з Гові Ґолдом, а він домовиться із Марсі. Але я думаю, що вони обоє не будуть проти.

Голлі розслабилась і сьорбнула кави.

— Добре. Узгодьте це з ними якомога швидше, якщо ваша ласка, і дайте мені його номер. Я хочу сьогодні ж із ним переговорити.

— Але чому? Що ви дізналися?

— Дозвольте дещо у вас спитати. Ви часом не знаєте, чи не трапилося чогось незвичайного в клініці розладів па­м’яті Гейсмана того дня, як Террі Мейтленд востаннє наві­дувався до батька?

— Незвичайного — наприклад?

Цього разу Голлі вже не ставила навідних запитань.

— Будь-чого. Може, ви не знаєте, а може, й знаєте. Наприклад, чи розповідав Террі що-небудь своїй дружині, коли повернувся до готелю? Хоч щось?

— Ні… хіба що те, що він зіштовхнувся із санітаром, коли виходив із палати. Той санітар упав, бо підлога була слизька, але ж це просто випадковість. Ніхто не забився, не постраждав.

Голлі так міцно стисла телефон, що аж щиколотки побіліли.

— Ви цього раніше не казали.

— Не думав, що це важливо.