«Дурня собача, сам знаєш. Тобі тільки здалося, що в сараї хтось був, та коли ти посвітив туди ліхтариком, виявилося, що це всього лиш потрощене сільськогосподарське знаряддя. І тепер тобі теж здається, що у ванні хтось стоїть. Але та голова — це просто душова лійка, а рука — просто скребачка з довгою ручкою, що ти її засунув за поручата на стіні. А шурхотіння — або протяг, або твоя уява».

Джек заплющив очі. Тоді розплющив і подивився на душову шторку з її дурнуватими пластиковими квітами — такі шторки припадають до смаку тільки колишнім дру­жинам. Тепер Госкінз уже цілком прокинувся, і знову запанувала реальність. Просто душова лійка, просто поручата, у яких стирчить скребачка. А Джек — ідіот. Гірше того — ідіот із похміллям. Він…

Душова шторка знову зашурхотіла. І шурхотіла вона тому, що обриси, які він вважав за скребачку, раптом відростили тіньові пальці — і вони потягнулися до пластику. Душова лійка розвернулася й немов утупила в Джека погляд крізь напівпрозору занавіску. Пальці Госкінза розпружились, випустили газету, і вона тихо ляпнулась на кахель. Голова все гуділа. Зашийок усе пекло. Нутрощі розслабилися, і маленька ванна сповнилася запахом їжі — останньої в його житті, як раптом подумалося Джеку. А рука все тягнулася до краю занавіски. За мить, може, за дві, шторка відгорнеться, і він узріє те, порівняно з чим навіть найгірший нічний кошмар здаватиметься солодким маревом.

— Ні, — прошепотів Джек. — Ні.

Він спробував підвестися з унітаза, але ноги відмовилися тримати тіло, і чималі сідниці знову гепнулися на обідок.

— Прошу, ні. Не треба.

Рука дісталася краю шторки, але не відгорнула її, пальці лиш ухопились за канву. А на пальцях — витатуйоване слово «НІЯК».

— Джеку.

Джек не зміг нічого відповісти. Він сидів голий на нужнику, з дупи скрапували рештки лайна і плюхались у фаянсову чашу, серце в грудях перетворилося на одурілий двигун. Госкінзу здавалось, що воно ось-ось вирветься з грудної клітки, й останнє, що він в житті побачить, — це власне серце, яке лежатиме на кахлевій підлозі й нерівними, передсмертними ударами розбризкуватиме кров йому на литки й комікси в «Рупорі Флінт-Сіті».

— Джеку, це не сонячний опік.

Госкінзу хотілося зомліти. Просто впасти з унітаза, і якщо він так заб’є голову об ті кахлі, що отримає струс мозку чи навіть проламаний череп, то що з того? Хоч позбавиться страждань. Та свідомість вперто не хотіла полишати Джека. Силует у ванні не зникав. Пальці не відпускали шторки — «НІЯК», вицвілими синіми літерами.

— Помацай свій зашийок, Джеку. Якщо не хочеш, щоб я відгорнув шторку й показався тобі, помацай зашийок.