— Послухай мене, — сказав він. — Слухаєш?

— Так, — прошепотіла Джинні.

Але вона вже починала хитатися, майже непритомніла й боялась, що зомліє ще до того, як він устигне сказати те, що прийшов сюди сказати. І якщо так станеться, він її вб’є. Може, потім піде геть, а може, підніметься на другий поверх до Ралфа. І вб’є його, перш ніж Ралф отямиться від сну й зрозуміє, що відбувається.

«І Дерек повернеться з табору сиротою», — подумала Джинні.

Ні. Ні. Ні.

— Чого тобі треба?

— Скажи чоловікові, щоб облишив цю справу у Флінт-Сіті. Скажи йому, що він має зупинитися. Скажи, що як це зробить, то все буде гаразд. Скажи, що як не зробить, то я його вб’ю. Усіх їх повбиваю.

Із затінку вітальні вигулькнула рука й зупинилась у тьмяному світлі, що відкидала єдина флуоресцентна лампочка над плитою. Рука була велика. Пальці стиснулися в кулак.

— Що написано в мене на щиколотках? Прочитай.

Джинні втупилась у вицвілі сині літери. Спробувала заговорити, та не змогла. Язик перетворився на кавалок, що прилип до піднебіння.

Чоловік похилився вперед. Джинні побачила очі під широким навислим чолом. Чорне волосся, таке коротке, що, певно, колеться. Чорні очі, які дивилися не на неї, а в неї, нишпорили її серцем і мозком.

— Там написано «МУШУ», — сказав чоловік. — Ти ж бачиш, так?

— Т-т-т…

— Ти мусиш сказати чоловікові, щоб зупинився, — червоні губи рухалися за чорною еспаньйолкою. — Скажи, що як він або хтось із їхньої компанії спробує мене розшукати, то я їх повбиваю, а потрух залишу в пустелі стерв’ятникам на поживу. Ти мене зрозуміла?

«Так», — спробувала відповісти Джинні, але язик не рухався, ноги вже підгиналися, і вона виставила перед собою руки, щоб пом’якшити падіння, та не знала, чи вдалося — бо поринула в темряву, перш ніж повалилась на підлогу.

  3