Знову загупало. Лопата рухалася розгонисто, відгрібала землю з неприємним звуком — наче крейдою об дошку. Дихання Метті прискорилося, серце калатало в грудях. «Я або житиму, або помру, — подумала вона. — Це все вирішиться зараз».

Шкрябання зупинилося.

Її руки були крижані, пальці захололи, притискаючи ковдру до плечей. Вона почула, як зарипіло дерево, тоді завищали шарніри. До її в’язниці просипалася земля, просто їй в очі. «Боже, Боже, я ж нічого не зможу побачити, а мені треба бачити!» Метті відвернулася, закриваючи обличчя від землі, що цівкою сипалася їй у волосся. Знову й знову кліпала, прочищаючи очі. Схиливши голову, вона не могла бачити його у себе над головою. А що бачив у ямі він? Свою полонянку, скручену під ковдрою, переможену, замурзану. Зламану болем дітонародження.

— Час виходити, — сказав він, цього разу вже не через вентиляцію.

Тихий голос, цілком звичайний. Як зло може бути таким нормальним?

— Допоможіть, — схлипнула жінка. — Я не зможу туди вистрибнути.

Вона почула, як дерево рипнуло об дерево, і відчула, як поряд із нею щось упало. Драбина. Метті розплющила очі, глянула вгору й побачила сам лиш силует на тлі зірок. Після непроглядної чорноти її в’язниці нічне небо здавалося омитим світлом.

Її викрадач увімкнув ліхтарика, націлив на драбину.

— Тут усього лиш кілька сходинок, — мовив він.

— Мені так боляче.

— Я вас витягну. Але маєте ступити на драбину.

Хлюпаючи носом, Метті повільно підвелася. Заточилася, впала на коліна. Вона кілька днів не вставала, і тепер була шокована тим, якою слабкою почувалася попри всі свої спроби тренуватися, попри адреналін, яким зараз була насичена її кров.

— Якщо хочете вибратися, — сказав він, — мусите встати.

Жінка застогнала і звелася на ноги, ненадійні, мов у новонародженого теляти. Права її рука досі була під ковдрою, притискала її до грудей. Лівою вона вчепилася в драбину.

— Ось так. Лізьте.

Вона ступила на найнижчу сходинку й зупинилася, щоб віднайти рівновагу, перш ніж узятися вільною рукою за наступну. Зробила ще крок. Яма була неглибока, кілька сходинок — і вона опиниться нагорі. Її голова та плечі вже були йому по пояс.

— Допоможіть, — заскиглила вона. — Витягніть мене.

— Ковдру відпустіть.

— Мені холодно. Прошу, витягніть мене!