Коли мене підвели до нього, чоловік за столом уважно на мене подивився. При цьому мою шкіру поколювало, наче до неї торкалися льодяними бурульками. Він грався ножем для відкривання конвертів, час від часу тикаючи його вістрям у зелену повсть на поверхні столу та залишаючи у ній маленькі ямки. Він скосив оком, і миттю Емма, Мілард та Бронвін були поставлені поруч зі мною.

Нур серед них не було. Я запитав себе, що вони могли з нею зробити, і в мене від страху по всьому тілу пішли дрижаки. Потім завели Енджеліку, Река та обох його приспішників, і коло кожного з них стояв гангстер. Доґфейса ніде не було видно; вочевидь, він утік.

— Ліо, радий тебе бачити, завжди і повсякчас, — озвався Рек, роблячи жест, наче знімає капелюха для вітання, хоча капелюха на ньому не було. Його приспішники мовчали.

Енджеліка уклонилася.

— Привіт, Ліо, — сказала вона; її хмаринка ввічливо зменшилася до пристойного розміру і притиснулася до тіла своєї хазяйки, наче вона теж була налякана.

Ліо показав на неї конвертним ножем.

— Ти краще не бризкай тут, янгольське личко. Я щойно почистив цей килим.

— Не буду, сер.

— Отже, — Ліо націлив ножа на нас, — це вони?

— Це вони, — відповів Рек.

— Де хлопчик-пес?

— Він утік, — відповів високий чоловік із по-зміїному слизенькою інтонацією в голосі.

Ліо стиснув руків’я конвертовідкривача трохи міцніше.

— Це недобре, Білле. В людей може виникнути думка, що ми потураємо злочинцям.

— Ми його схопимо, Ліо.

— Краще ти сам, — потім він перевів погляд на Река та Енджеліку: — Тепер що стосується вас. Я чув, що ви відвідували незаконний аукціон.

— О ні, нічого подібного, — відказав Рек. — Ти про цих дивних? — Він показав жестом на моїх друзів та на мене. — Ми пробували найняти їх. Це був… ярмарок вакансій.

— Ярмарок вакансій! — реготнув Ліо. — Це щось нове. Ви впевнені, що не хотіли забрати їх собі незаконно? Щоб за допомогою погроз і залякування змусити їх потім безплатно служити вам?

— Ні-ні-ні, — зачастив Рек.

— Ми б ніколи так не вчинили, — відказала Енджеліка.